Прокопович Феофан

ВЛАДИМИР - Прокопович Феофан

(Уривок)

ВСІХ СЛОВЕНОРОСІЙСЬКИХ СТРАН КНЯЗЬ І ПОВЕЛИТЕЛЬ, ОТ НЕВІРІЯ ТЬМИ BO ВЕЛИКИЙ світ ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ духом святим ПРИВЕДЕН в літо от РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА 988; нині ЖЕ В ПРЕСЛАВНОЙ АКАДЕМІЇ МОГИЛО-МАЗЕПОВІАНСЬКОЙ КІЄВСЬКОЙ, ПРИВІТСТВУЮЩОЙ ЯСНЕВЕЛЬМОЖНОГО ЄГО ЦАРСЬКОГО ПРЕСВІТЛОГО ВЕЛИЧЕСТВА ВОЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ОБОІХ СТРАН ДНІПРА. ГЕТЬМАНА І СЛАВНОГО ЧИНУ СВЯТОГО АНДРЕЯ-АПОСТОЛА, КАВАЛЕРА ІОАННА МАЗЕПИ, ПРЕВЕЛИКОГО СВОЄГО КТИТОРА, НА ПОЗОР РОСІЙСЬКОМУ РОДУ ОТ БЛАГОРОДНИХ РОСІЙСЬКИХ СИНОВ, ДОБРІ ЗДЄ ВОСПИТУЄМИХ, ДІЙСТВІЄМ. ЄЖЕ ОТ ПОЕТОВ НАРИЦАЄТСЯ ТРАГЕДОКОМЕДІЯ, ЛІТА ГОСПОДНЯ 1705, ИЮЛЯ 3 дня, ПОКАЗАННИЙ.

ПРОЛОГ К СЛИШАТЕЛЕМ

Служаше обичному уставу, в академії нашой от літ многих хранимому, се і ми, аще і посліднійшії, недозрілі плоди трудов наших на позор вам производим, великоіменитіє і благороднії слишателіє! А яко не іно что, токмо повість о обращенії к Христу рівноапостольного князя нашого Владимира обичним дійствієм представити умислихом. Вина бяше, яко то і місту сему прилично і свойственно слишателем мнится бути: приличен дому єсть образ господина; свойственная пам'ять сином отшедшого далече отца своего. Се же і дом Владимиров, се і Владимирова чада, крещенієм святим от него рожденная (что паче всіх ізящніє на тебі является, ясневельможний пане, ктиторе і добродію наш, ему же і строеніє сего отчества Влади-мирового по царю от Бога врученно єсть, і Владимировими ідяй ревними ему п об ідами, равною в Росії ікономіею, лице его, яко отчеськоє син, на тебі показуєш). Убо сего ізображеніє прийми от нас, яко того ж великий наслідник, вмісто привітствія. Зри себе самого в Владимир!, зри в позорі сем, аки в зерцалі, твою храбрость, твою слану, твоей любви союз з монаршим серцем, твоє істинноє благолюбіє, твою іскренную к православной апостольской единой католичеськой мірі нашой ревность і усердіє.

Дія І

Хор

А н д р і й-апостол з янголами

Нині день засвітився —

о радість премнога,

День прийшов, що засвітився

для мене від Бога.

Так, це світло, що духом

прислати видимо,

Обіцяв тобі, граде Києве

любимий.

Був у тьмі ти раніше, хоча

перед миром

Світлим ділом преславний,

але ще кумирам

Темним ти покорявся, був

чорний в безвір'ї,

Отож світлом себе ти осяй

невечірнім!

Ти-бо, Русіє, небо у прірвах

підземних!

Гори київськії, отже, збирають

безцінну

Утвар ізвідусюди. Я скрізь

Доброчинну

Красоту бачу, наче вінці

дорогії,

Бісери по всіх горах — це

храми святії.