Всі публікації щодо:
Рильський Максим

У темній гущині її я наздогнав

У темній гущині її я наздогнав. Вона, вже лежачи серед пахучих трав, Руками пружними од мене одбивалась. Нарешті стишилась — і дивне диво сталось: Уста, що і мене, і весь мій рід кляли, Мов квітка багряна, до мене простягали Свій келих, сповнений солодкої знемоги. Натомлені з біги стрункі та дужі ноги Біліли мармуром під місяцем німим, — І тихим голосом, охриплим та чудним, Вона промовила: “Жорстокий переможче! Упасти в цім бою для мене найдорожче“.

1925