Iгор Римарук

НІЧНІ ГОЛОСИ - Iгор Римарук

Василеві Герасим?юку

Цi нiчнi голоси -

цi закинутi в моторош митарi -

комiрчину твою не забудуть,

проси не проси:

ти накликав їх сам,

їх шукав у вселенськiм гармидерi -

i на вбогу свiчу

прилетiли нiчнi голоси.

Потаємнi вони -

а тобi закортiло катренами

розiкласти по аркушах їх -

о свята простота!

Але вбивць голоси

прикидались тодi убiєнними,

а пророчi слова

заповзали вар?ятам в уста.

Ти благаєш тепер:

“Удостой мене iншої напастi,

а не хору нiчного

провидцiв, катiв, гультяїв...

Їхнi гiмни й прокльони

хiба увiбгати в анапести? -

кожен - щось утаїв.

Кожен - сповiдь i лжу,

на зап?ястях вузлує, мов ретязi,

не втекти

нi в подiльськi поля,

нi в карпатськi лiси...

О нiчнi голоси,

ви й пiд землю також доберетеся!

Загнiти менi слух! -

наближаються вже голоси.

Це покликачi -

знову мене загадати на розпити?

Чи восславили знов мудрецi

празникову зорю?

Де чиї голоси?

Чом усi переплутались, Господи?! -

з усiма говорю -

наче вiдаю, що я творю“