Століття - в зачарованому колі - Iгор Римарук

Століття - в зачарованому колі,

немов у скриньці втомлений вертеп...

Там, де розсипав Бог насіння волі,

розкинув руки захмілілий степ.

Ще не світало в нім. Ще глупа ніч в нім

гуде гуняво, ніби тятива, -

і не одного в мареві панічнім

холодний піт стрілою пробива.

А хто не спить - і ті зоднаковіли;

їм у безсонні сонячно й у сні...

І тільки слово стереже могили -

як мертвий скіф на мертвому коні.

Пощо ж у мушлі шепоти химерні

про край, де Бог умерти не велів?

Там затишно мелодії в таверні

й поетові у списку кораблів,

там воля - безконечна і бездонна,

там кожен вільний - скіф і гречкосій,

там по сей день тризубом Посейдона

вершиться влада віршів і стихій,

там древній запах молодого тіла

спалахує від погляду, як хмиз...

Там Змієборець (мушля шепотіла)

трима свічу в десниці, а не спис.