Всі публікації щодо:
Романчук Олег

Уїк-енд

Франц Дреггер, шеф політичного комісаріату:

— Затямте, Брукгарт, справа надзвичайно серйозна, можна сказати, державної ваги. Ні сядь ні впадь зникло шестеро найповажніших громадян нашого Леопшіца. Серед тих, хто нагло щез, не полишивши жодних слідів, голова суду Берінгер, урядовий радник Зоммер, адвокат Мальке, лікар Грот, бургомістр Фрайтаг і, нарешті, сам Ульріх Закс! Ви розумієте? Сенатор з питань внутрішніх справ особисто контролює хід розслідування. Це він наказав кримінальній поліції передати матеріали попереднього слідства нам — відомству по охороні конституції. Сподіваюся, це вам про щось говорить. Пам'ятайте і про те, що зниклий власник концерну „Вальтер унд Закс“ був особистим другом сенатора… Так. Він сьогодні уже тричі телефонував мені. Повинен зауважити: з ним жарти погані. Словом, робота, робота і ще раз робота, оберкомісаре Брукгарт.

Але ближче до діла. Що нам відомо? Відверто кажучи, небагато. Все, чого бракує, вам і слід встановити. Так ось. Минулої суботи, близько дев'ятої ранку, Ульріх Закс поїхав на своєму „мерседесі“ на уїк-енд. Принаймні так сказав дружині. Поїхав і не повернувся. Ні він, ні його друзі. Ось так.

Яка спеціалізація концерну? Найрізноманітніша. Від дитячих радіокерованих іграшок до оптичних лазерних систем протисупутникової оборони. Так би мовити, багатопрофільне виробництво… Ні, я не думаю, що за ним полювали агенти іноземних розвідок, хоча, підозрюю, гер сенатор більш ніж переконаний у зворотному.

Чи належав до якоїсь партії? Так. До християнських демократів. Тривалий час навіть очолював місцеву фракцію. Чому кажу в минулому часі? Бачите, Брукгарт, Ульріх Закс один з тих, хто народився на початку двадцятих. І над ним, так би мовити, тяжіють гріхи тих, хто давно був покараний. Він, як і багато хто з наших співвітчизників, був членом націонал-соціалістської німецької робітничої партії, а дехто з цих бісових пацифістів і усяких там „зелених“, не кажучи вже про червоних, час од часу починає волати про нацистське минуле таких поважаних бізнесменів, як Ульріх Закс.

Що то був за уїк-енд? Наскільки я зрозумів, поспілкувавшись з Гізелою Закс (повинен сказати, настирна і занудна старушенція), її чоловік намірявся вкласти частину своїх капіталів у розважальну індустрію, і його поїздка на лоно природи була скоріше діловою зустріччю зацікавлених сторін, ніж просто суботнім відпочинком. Втім, ця бестія явно щось не договорювала. Так що обов'язково зустріньтесь з нею ще раз.

На сьогодні ми володіємо лише розрізненими даними. Частина з них знаходиться в поліцай-президії, куди спершу потрапила справа Ульріха Закса і його пяти найближчих друзів. Словом, уперед, друже Брукгарт!

Фрау Закс:

— Неправда, що мій чоловік військовий злочинець. Це ліві хотіли б побачити його за ґратами. Мого Ульріха навіть три рази притягали до суду, але за браком доказів щоразу звільняли. Так, він був охоронником у концтаборі, служив у дивізії „Мертва голова“… Але хіба він один? Ульріх і справді носив есесівську уніформу, але ж це не означає, що він був якимсь монстром. Він був солдатом і ретельно виконував свій обов'язок. І тільки. Що б там не патякали. Якби ви знали його!.. Був чуйним і працелюбним. Гадаєте, так легко стати главою одного з найбільших концернів країни? Звичайно, знаходяться такі, котрі подейкують, що Ульріх Закс розбагатів на золоті, награбованому у в'язнів концтабору. Говорити можна все. Свідків немає. Але, якщо бути відвертою (ви мені симпатичні, гер Брукгарт), то навіть якщо до його рук і потрапила якась дещиця, то це аж ніяк не може кинути пляму на чесне ім'я Ульріха. Тим, хто помер, золото уже не потрібне. Правильно я кажу?..

Що конкретніше я могла б сказати з приводу таємничого зникнення свого чоловіка? По-моєму, це справа рук терористів, які воліють отримати викуп. Дудки! Я їм покажу викуп!.. Ні, це не означає, що я не хочу, щоб мій чоловік повернувся живий-здоровий… Гаразд, гаразд, емоції на задній план. Ульріх лише сказав, що їде на якийсь особливий уїк-енд. Ні, більше нічого він не говорив і не пояснював. У всякому разі жінок там не було. Це точно. Знаєте, я все-таки жінка й інтуїція в мене — будьте певні! Там мали бути лише його найближчі друзі…

Скільки вам повторювати: звідки мені знати, що то мав бути за уїк-енд? Ульріх не любив посвячувати у свої справи навіть нашого сина Курта, хоча той вже п'ятий рік працює одним з шести директорів фірм, що входять у концерн. Хлопчик такий вразливий… Він вже давно позирає на батькове крісло, через що вони й не дуже ладять…

Чим я можу допомогти вам? Пам'ятається, після того, як Ульріха суд вчетверте визнав невинним, мій чоловік, будучи добряче напідпитку — ще б пак, такий стрес! — сказав, що усім доведе, що концтабори — це вигадка червоної пропаганди. Що він замислив? Не знаю. Тільки точно відаю: слів на вітер Ульріх Закс ніколи не кидав, навіть будучи „під шафе“. Він не раз повторював — і на суді також, — що в концтаборах перевиховували людей. Примушували любити працю. А коли й дехто помирав, то лише через те, що з дитинства був мазунчиком і неробою. Мені думається, що Ульріх правий. Я надто добре знаю Ульріха…

Хвилиночку, мало не забула. Мій чоловік завжди допомагав тим, хто того потребував, а особливо, коли йшлося про оригінальну ідею, втілення її в життя. Його можна назвати меценатом. Мені, наприклад, відомо, що Ульріх допоміг одній ініціативній людині відкрити якесь оригінальне кафе.

Як воно називається? В назві є щось військове. Це десь поблизу італійського ресторану „Бобіно“ на Бургплац.

Я дуже покладаюсь на вас, гер Брукгарт. Кажу „я“, бо не впевнена, що Курт тієї ж думки. Знаєте, ця нинішня молодь… А Курт єдиний спадкоємець… Але не подумайте нічого такого. Курт на ТАКЕ ніколи не зважиться.

Ернст Рюкварт, директор фірми „Урлауб“:

— Як вам наш бар? Правда, оригінально, гер Брукгарт? До речі, відомство по охороні конституції, яке ви представляєте, не мало нічого проти, коли ми звернулися за дозволом відкрити цей бар. Чи мені в цьому допоміг Ульріх Закс? Ні, тут ми обійшлися своїми силами. Однак гер Закс і справді взяв найактивнішу участь у створенні фірми „Урлауб“, яку я представляю. Я вам про все із задоволенням розповім. Щойно вчора увечері я повернувся з поїздки по країні. Ми хочемо відкрити низку відділень фірми… Ні, з гером Заксом я не бачився і не розмовляв ось уже днів десять. Сьогодні саме збирався зателефонувати, щоб доповісти про результати поїздки і поцікавитись, як пройшло відкриття нашого атракціону… Що за атракціон? Ну, це треба починати здалеку. Ви згодні? Чудово. Бачите, у наш час стресів, інфарктів, нервових потрясінь, різноманітних психічних захворювань, які тягне за собою цивілізація, наша фірма „Урлауб“ поставила перед собою завдання створити систему розважальних закладів, які б у повній мірі сприяли відпочинку обивателя. Гер Закс, на диво, чудово орієнтується в запитах наших громадян, а особливо молоді.

Соціологічна група нашої фірми прийшла до висновку, що люди потребують після роботи кардинальної зміни обстановки, нових вражень, нового товариства, сильних емоцій і гострих відчуттів. Всякі там дискотеки, туристські мандрівки, пляжування на Мальдівах чи Цейлоні — все це до пори до часу. Під час подібних відпочинків у голови навіть порядних громадян починають проникати небажані для демократичного устрою думки. Це достеменний факт.

Бар „Фронт“ став нашим пробним закладом. Щоправда, попервах ми самі не підозрювали, що він стане трампліном для створення „Урлауба“. І тільки гер Закс із своїм масштабним мисленням зумів побачити в нашому зачинанні контури майбутньої фірми. До речі, як вам, чиновникові відомства по охороні конституції, подобається в нашому барі? Мені приємно чути позитивну відповідь. Як і ви, ми також повинні бути добрими психологами: відвідувач потрапляє в атмосферу, яка максимально імітує фронтову — магнітофонні записи вибухів артилерійських снарядів, авіабомб, кулеметної та автоматної стрілянини. Дизайнери і художники також попрацювали на славу: мішки з піском, бліндаж, лазарет з пораненими, які стогнуть і лаються на чім світ стоїть, тут же димить кухня. Обслуговуючий персонал у військовій формі. Відвідувачам видають котелки і баклажки, щоб наповнити їх, треба вистояти у черзі до польової кухні.

Ні, жодних неприємностей з властями у нас не було. Щоправда, ліві намагалися підняти проти нас кампанію в пресі, навіть пробували пікетувати бар, однак хлопці з НДП швидко навели порядок. Сам голова верховного суду нашої землі висловив обурення втручанням лівих у приватне підприємство.

Тепер ми плануємо відкрити десятків зо два подібних барів по всій країні. По-моєму, це здорово! Як ви гадаєте? По очах бачу, що такої ж думки. Це прекрасно, коли тебе розуміють представники уряду. Скажу вам, що у нас з гером Заксом є ще одна ідея, котру вже почали втілювати…

Зрозумів, зрозумів. Вас найперш цікавить, за яких обставин і коли я познайомився з гером Заксом? Відповідаю: близько року тому, в цьому барі. Минуло трохи більше місяця, як „Фронт“ почав функціонувати. Бажаючих відвідати модний бар більшало з кожним днем. Що за публіка? Переважно молодики і їх подружки з „Націонал-соціалістського фронту дії — національних активістів“. Середній вік — двадцять п'ять років. Через годину тут їх буде повнісінько. Приходять сюди і ветерани. Знаєте, ностальгія. Вони майже завжди тиснуть мені руку і кажуть, що „Фронт“ вселяє надію… Надію в що? Не будемо такими доскіпливими, гер Брукгарт. Ви самі прекрасно все розумієте. Краще-но я продовжу розповідь про наше знайомство з Ульріхом Заксом.

Глава концерну завітав сюди разом із своєю секретаркою Ерікою, Шмідт. Виявилось, дівчина вже давно із захопленням розповідала своєму шефу про модерний бар. Словом, заінтригувала його. До всього, вона моя сусідка по будинку. Отож з повним правом відрекомендувала мені Ульріха Закса (я саме завітав до свого закладу поглянути, як обслуговуючий персонал справляється зі своїми обов'язками).

Глава „Вальтера унд Закса“ вельми прихильно поставився до мого починання. Відвідання „Фронту“ його навіть зворушило. Того ж вечора Ульріх Закс поділився зі мною деякими своїми планами. Як я зрозумів, ця людина вже давно виношувала щось подібне до мого бару, щоправда, в дещо іншому плані. Відвідини „Фронту“ остаточно переконали його в тому, що справа потрібна.

Він запропонував мені спілку, гроші. Я охоче пристав, перед тим поцікавившись, у чому полягає ідея створення фірми „Урлауб“.

Закс почав з того, що запитав, чи не відома мені гра у вбивць, якою нині захоплена університетська молодь у Сполучених Штатах. Ви, напевно, чули. Це коли кожен учасник гри полює за іншим, імітуючи вбивство. Вам, скажімо, можуть скинути на голову подушку, до якої буде пришпилена цидулка з написом: „Це мішок вагою 100 кілограмів“, або підкласти в постіль предмет, який імітує вибухівку. За всім цим стежить авторитетний арбітр.

Після такої преамбули гер Закс пояснив, що вже давно хотів утнути щось таке, що, за його словами, добряче струсонуло б напівсонного обивателя й водночас показало: війна не настільки страшна штука, про яку патякають ліві. Що він мав на увазі? Відверто кажучи, навіть я, людина з досвідом у таких справах, не зовсім уторопав, до чого хилить мій співрозмовник. Але незабаром усе стало на свої місця. Річ у тім, що під час війни гер Закс служив в СС. Був помічником коменданта якогось невеличкого концтабору, через що й донині має деякі непорозуміння з Фемідою. Колишніх „кацетників“ ще доволі є поміж нас, знаходяться і типи з Центрального відомства по розшуку нацистських злочинців у Людвігсбурзі. Ці також полюбляють пхати свого носа куди не слід. Навіть мені намагалися інкримінувати неофашизм. Ви тільки подумайте!

Пардон, я дещо ухилився. Так ось. Гер Закс вирішив продемонструвати усім, що концентраційні табори були всього-на-всього виховними закладами. З цією метою він загорівся бажанням створити кілька „шоу-концтаборів“, де все мало бути максимально наближене до дійсності. Громадяни нарешті б дістали змогу провести уїк-енд чи відпустку в умовах зразкового порядку і дисципліни. Левову частину витрат він брав на себе, а я, як людина з певним досвідом у сфері розважальної індустрії, очолюю новоутворену фірму „Урлауб“ і добираю відповідний штат. Ну, звичайно, „Фронт“ увійшов до нашої фірми. Єдина умова, яку поставив переді мною гер Закс — це не афішувати його ім'я. Ха! Ви — це інша справа. Вам я можу розповісти все. Що було далі? Слухаючи нашу розмову, Еріка докинула, що читала, ніби в Англії вже існує щось подібне. „Дилетанти“, — презирливо скривився гер Закс.

Так. Юридично все оформлено належним чином. Усе в рамках конституції. Отож за якихось півроку табір був збудований — точнісінька копія тих, які будувало відомство Гіммлера та організація Тодта в тридцяті роки. Колючий дріт, дерев'яні бараки, вишки з кулеметами. Словом, усі аксесуари та реалії тих часів і тих виховних закладів. Правда, крематорій нам таки не дозволили збудувати. Почалися демонстрації колишніх „кацетників“. Слава богу, поліція у нас ще знає, як відробляти заробітню. Після того, як з усіма непорозуміннями було покінчено (звісна річ, особлива заслуга в цьому гера Закса), ми, нарешті, впритул підійшли до запуску первістка розважальної індустрії. Погодьтеся: у цій сфері наша спроба виглядає багатообіцяючою. Бізнес є бізнес. І нема чого шити політику.

Дібрати персонал було не важко. Бажаючих потрапити в охорону першого підрозділу „Урлауба“ виявилося більш ніж достатньо. Основна маса — юнаки з націонал-демократичної партії. Вони отримали есесівську форму, автомати, кулемети, щоправда, з холостими набоями, і вишколених вівчарок.

Все, що мають робити, їх навчили колишні соратники гера Закса, його друзі з ХІАГ — Федерального союзу ветеранів військ СС. Молодики з НДП пройшли чудовий вишкіл, і коли делегація ХІАГ відвідала наш табір, то відзначила, що охорона діє майже як у старі добрі часи. Погодьтеся, це неабияке визнання професіоналізму „Урлауба“.

Що за уїк-енд мав бути минулої суботи? Відкриття. Офіційне відкриття табору. Мав прибути гер Закс із своїми друзями. Було розіслано запрошення багатьом іншим поважним громадянам країни. Ціни за перебування в нашому таборі майже такі, як вхідні квитки у „Фронт“. Я більш ніж переконаний, що бажаючих провести канікули, відпустку, уїк-енд під наглядом кваліфікованих вихователів буде більш ніж досить. Пом'янете моє слово. Я страшенно шкодую, що не зумів прибути на відкриття. Признаюсь вам по секрету, звичайно, що з наступного року ми відкриваємо чотири філіали „Урлаубу“ в Арізоні, Огайо, Каліфорнії та Неваді. Що б там не говорили, а в американців розмах куди ширший, ніж у нас. І на розважальній індустрії вони знаються, як ніхто. Щоправда, в даному випадку ми таки втерли їм носа. Ха-ха-ха!

Чи мені відомо, що табір щез і разом з ним уся охорона, найповажаніші громадяни Леопшіца та гості? Що за нісенітниця! Я щойно повернувся з ділового відрядження. Я вам уже казав… Це якесь непорозуміння… Ви не маєте права мене заарештовувати!..

Ганс Шлегер, фоторепортер газети „Більд ам монтаг“:

— Чи я впізнаю, хто зображений на цій фотографії? Що за питання! Ви мене ображаєте, гер Брукгарт. Звичайно, впізнаю! Тим паче, коли сам робив це фото. В центрі глава концерну „Вальтер унд Закс“… Ні. Одяг його мене не дивує. Такі умови гри-відпочинку — всі відпочиваючі грають роль „кацетників“. Ульріх Закс, як завжди, у колі своїх найближчих друзів. Навіть тут. Настрій у всіх чудовий. Хіба не видно? Чи я знаю, що трапилося? Та всяке говорять. Мене це не цікавить. Я зробив усе, що від мене вимагали — дав репортаж з відкриття розважального закладу фірми „Урлауб“. Більше мені нічого не відомо. Знаєте, чим менше знаєш, тим краще спиш.

Франц Шмідлінг, член ХІАГ:

— Акцію фірми „Урлауб“ можна лише вітати. Порядок є порядок. Навіть під час відпустки. А порядок і дисципліна — це запорука всього. Розумієте, ВСЬОГО, гер Брукгарт. А то, чи бачите, Гавайї, Мальдіви… Чортзна-що! Я чув, як охорона цього „шоу-концтабору“ просила, щоб їм дали справжні набої… Як я їх розумію!.. І, повірте, не втерпів, щоб не сказати їм: „Не поспішайте, хлопчики. Ваш час ще не настав…“ Мені дуже шкода, що так несподівано таємниче щез гер Закс. Таких би нам побільше. Що я думаю з приводу його зникнення? Здається мені, що тут без лівих не обійшлося…

Генріх Крюгер, чиновник кримінальної поліції:

— Нічого подібного я в своїй практиці не зустрічав. Якась диявольська оборудка! Нам достеменно відомо, що саме в цьому місці на чотирьох гектарах розкинувся „шоу-концтабір“ фірми „Урлауб“ і… жодного сліду. Розумієте, ЖОД-НО-ГО! Нечувано! Можете вважати нас за кретинів, невігласів, психопатів, але факт залишається фактом: ані найменшого сліду будівель…

Гюнтер Штайн, біофізик:

— Ви хочете прокоментувати цю аномалію в діяльності „Урлауба“? Ну що ж. Я вельми потішений з того, що така серйозна установа, як ваша, гер Брукгарт, вдалася до моїх послуг. О, та ви, я бачу, непогано знаєте мої роботи з питань матеріалізації психічної енергії. Так, я цілком допускаю, що на відносно невеликій площі, яку займав неоконцтабір, відбулася концентрація психофізіологічних та інформаційних полів індивідумів, що там перебували. І досягла вона такого високого ступеня концентрації, що змогла перенести цей шоу-заклад в інший час… Гаразд, спробую пояснити більш популярно. Справа в тому, що всі учасники цього уїк-енду настільки прониклися ТІЄЮ атмосферою… Розумієте, про що мова? Усі ці охоронники, вірніше, молодики, що виступали в ролі охоронників, відпочиваючі в ролях „кацетників“ — всі вони створили таку психофізіологічну атмосферу в навколишньому просторі, що стався прокол, якщо хочете, локальна руйнація часового конти-ніуму. Теоретично весь цей розважальний заклад „Урлауба“ з його учасниками опинився десь на межі 30-х і 40-х років.

Віллі Шарф, особистий представник рейхсфюрера СС:

— Доповідайте, гауптштурмфюрер. Схоже, у вас сьогодні з'явилась нова партія в'язнів?

Пауль Нейман, комендант табору, гауптштурмфюрер:

— Так точно, гер групенфюрер. Сьогодні, 26 липня 1942 року, о дев'ятій сорок п'ять пригнали нову партію на перевиховання. Самі психи. Дехто з них кричав, що володіє мільйонами, погрожував прийняти міри, навіть страхав охорону.

Віллі Шарф:

— Сподіваюся, ви зумієте порозумітися і з цими мільйонерами?

Пауль Нейман:

— Хіба нам уперше, гер групенфюрер?..



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.