Контакт - ОЛЕГ РОМАНЧУК

ОЛЕГ РОМАНЧУК

Контакт - ОЛЕГ РОМАНЧУК

Контакт


Капітан Лукаш уважно дивився на прибулого. Слідчий Комісії в особливо важливих справах людства мав нашивки полковника Космічної розвідки. Високий, худорлявий, з гачкуватим носом, міцно стуленими губами і трохи примруженими очима, він справляв враження допитливої і напрочуд врівноваженої людини. Сивина на скронях робила полковника дещо старшим і поважнішим, ніж то звичайно буває в такому віці. Можливо, на довколишніх якось впливала Відзнака Доблесті, що сяяла на сорочці кольору хакі: невеличка золота змія, що кусає себе за хвіст,— стародавній символ людини, котра почала пізнавати навколишній світ і саму себе. Нагороджували цією відзнакою тільки у виняткових випадках, за особливі заслуги в освоєнні космосу.

Капітанові Лукашу не було й тридцяти. Кремезний, трохи вайлуватий, він мало скидався на командира зорельота, хоча й був одягнений в голубу уніформу Третього міжгалактичного загону, що діяв у сузір'ї Раф. Проте його послужний список був чи не найдовший в ескадрі: три медалі Першопрохідця і сім подяк од самого адмірала П'ятого космофлоту. Для дворічного командування „Омегою“ — двадцять сьомим фотонним зорельотом-кліпером Четвертої ескадри — це означало немало. Професійного вміння і відваги Лукашеві не бракувало.

Полковник подав посвідчення — круглий срібний жетон, на якому світними літерами були позначені ім'я, прізвище та посада: Жан Марк'є, Слідчий. Капітан уперше бачив так близько цей символ майже необмежених повноважень. Проте знав, що власник магічного кружальця — людина виняткової ерудиції й високого рівня підготовки до умов життя в космосі. Він знає його підступи і в багатьох ситуаціях може знайти єдино правильний вихід.

Лукаш мимоволі виструнчився. Що ж, тепер він зможе обгрунтовано перевірити свої припущення.

— Всі матеріали готові,— доповів він.— Магнітофонні записи, відеокристали, бортжурнал. Ви дістанете вичерпну інформацію про надзвичайну подію, що сталася на „Омезі“ під час польоту на Жаннетту — першу освоєну землянами планету в сузір'ї Раф. Я вам не заважатиму. Коли захочете зі мною побалакати, натисніть кнопку виклику чергового. Вона ось тут, на письмовому столі.


ЗАПИС У БОРТОВОМУ ЖУРНАЛІ ЗОРЕЛЬОТА „ОМЕГА“ СУЗІР'Я РАФ. РАЙОН С-ОО1/Р

Спостерігач Центру управління польотом зафіксував у Шостому квадраті появу гігантського метеорита. Згідно з підрахунками, ймовірність зіткнення — 47,58 відсотка. Командир наказав провести коригування маршруту.


БОРТОВИЙ ЧАС — 66.269.

У роботі Навігатора помічено неполадки. Визначити новий курс неможливо. Оператори дошукуються причин розбалансування вхідних масивів комп'ютера. Всі інші системи корабля функціонують нормально.

…Імовірність катастрофи невпинно зростала. На шкалі детектора мерехтить цифра 56.29. Атмосфера на кораблі напружена. Друкарські пристрої видають незрозумілу інформацію. Оператори весь час займаються тестуванням блоків комп'ютера Навігатора. На зорельоті оголошено надзвичайний стан.

Штурман Ковальський.


Зореліт „Омега“ був приречений. Мізерні шанси на порятунок ще лишалися, проте розраховувати на них серйозно не доводилось. У скрутній ситуації капітан Лукаш опинявся не вперше, проте цього разу він визнав своє безсилля перед таким збігом обставин.

Не підводячи голови, мовчки вислухав рапорт штурмана. Повідомлення лейтенанта Ковальського були невтішні. Здійснити маневр корабель так і не зміг, незважаючи на відчайдушні зусилля операторів Центру управління польотом.

Командир „Омеги“ знав, що лейтенант із своїми людьми все ще намагається зробити можливе і неможливе, щоб урятувати зореліт. Але й людські резерви не безмежні. Тінь невимовного жалю набігла на капітанове обличчя, коли він нарешті зважився глянути на штурмана. Змарнілий, з червоними від безсоння очима, Ковальський скидався на привид. А втім, Лукаш не сумнівався, що й у нього самого не кращий вигляд.

Клятий метеорит! По курсу зорельота несподівано з'явилась гігантська брила. В сузір'ї Раф завжди можна було сподіватись різних підступів, однак зустріч з колосом, якому не страшне навіть гравітаційне захисне поле фотонного кліпера, не була передбачена в проекті. Воістину фатальний збіг обставин. Зореліт уже ввійшов у гіперсвітловий режим, коли корабель веде електронний Навігатор і здійснити ручний маневр неможливо.

Клятий метеорит! Він був надто близько, щоб можна було сподіватися на щасливий кінець. Оператори вже двадцять сім годин сиділи за пультами, міняючи режими вводу аварійної інформації. Але марно. Комп'ютер Навігатора був безсилий перед такою несподіванкою. Він не міг навіть розв'язати задачу мінімалізації наслідків катастрофи. На головному щитку приладів весь час блимало: „Аварійна ситуація!“

— У нас лишився єдиний вихід, капітане, — порушив мовчанку штурман.

Здогадатися, що запропонує лейтенант, було неважко. Лукаш одвів очі.

— Є якісь міркування? — Капітанові хотілося почути не те, на що він сподівався.

— Так. Зрештою, це не секрет. — Ковальський трохи насмішкувато дивився на свого командира: він знав, що діється в душі цієї неговіркої людини.

Капітан Лукаш ставився до лейтенанта більш ніж прихильно. Для молодого штурмана чартерний рейс на Жаннетту був першим самостійним кроком у Всесвіті. І ось відразу таке несподіване випробовування!

— Іншого вибору просто нема, — мовив Ковальський. — Ви самі чудово це розумієте. Я прошу дозволити мені провести внутрішній контроль за функціонуванням комп'ютера. Прокласти новий курс для зорельота може тільки Навігатор.

— Ви знаєте, чим загрожує людині таке спілкування з електронно-обчислювальною машиною? — капітан говорив підкреслено офіційним тоном.

— Безперечно. Безпосередньо перевіряти блоки і вступати в інформаційний контакт з комп'ютером — це величезний риск. Під впливом полів різної природи в організмі цієї людини починаються необоротні процеси — патологічні відхилення. Біоконтактор прирікає себе на повільну смерть.


Командир не помітив на обличчі юнака нічого схожого на нервування, хоча штурман, безсумнівно, хвилювався.

Лукаш з жалем подумав, на яку небезпеку добровільно наражає себе цей хлопчина, щоб урятувати інших. Але чи можна зробити щось іще? Певно, лейтенант має слушність. Ніхто, крім нього, так досконало не знає внутрішньої будови комп'ютера. Клятий метеорит!

— Ви все продумали? — запитав капітан.

— Так. Це останній шанс зрозуміти дивну поведінку Навігатора. Адже в такому становищі можуть опинитися й інші.

Кодекс честі космонавта штурман знав чудово. Командир „Омеги“ нарешті зважився…


ЗАПИС У БОРТОВОМУ ЖУРНАЛІ СУЗІР'Я РАФ. РАЙОН С-002/Р

Завдяки рішучим діям лейтенанта Ковальського катастрофу відвернуто. Навігатор вивів зореліт з небезпечної зони, проклавши найоптимальніший курс.

Штурман все ще непритомний. Лікар вважає, що у лейтенанта нервовий шок. Що його викликало — невідомо. В усякому разі, патологічних відхилень в організмі Ковальського не помічено.

У комп'ютері Навігатора оператори Центру управління польотом зафіксували неконтрольоване зростання швидкості виконання всіх операцій. Друкарські пристрої працюють в циклі, видаючи незрозумілі чисельні таблиці. Це дуже дивно, бо ніхто з залоги кліпера не цікавився у Навігатора цифровою інформацією.

Під час розмови з сержантом Реєм Хаккетом, який чергував у машинному залі, коли штурман намагався втрутитися в роботу комп'ютера, з'ясували цікаву деталь: перед тим, як втратити свідомість, Ковальський зробив спробу ввімкнути синтаксичний аналізатор. Що може за цим критися?

Про всі події на зорельоті повідомлено Комісію в особливо важливих справах людства.

Командир зорельота капітан Лукаш.


Аварійна ситуація, яку зафіксувала спеціальна мережа відеокристалів, була вражаюче реальною. Проте Марк'є з досвіду знав, що віддаватись емоціям небезпечно — це може зашкодити слідству.

Він дивився на погаслий екран відеона і мовчав. Зрештою, і розмовляти було ні з ким, хіба що з самим собою. Близько трьох годин тому капітан пішов од нього. За цей час полковник чотири рази переглянув відеоінформацію з „Омеги“ і разів шість уважно перечитав записи в бортжурналі зорельота.

Безперечно, за незрозумілим і загадковим калейдоскопом подій щось крилося. Марк'є багато що віддав би, щоб опинитись на зорельоті.

Єдиний, хто міг пролити світло на причини дивної поведінки Навігатора, був лейтенант Ковальський. Проте розраховувати на нього поки що не доводилось.

Замислений погляд Слідчого блукав по сріблястому прямокутнику, де не так давно точилися драматичні події. Щось бентежило свідомість. Марк'є ніяк не міг позбутися дивного відчуття. Неясні здогади лякливо ховались десь глибоко на дні свідомості.

Треба було з чогось починати. Але з чого? Хто чи, може, що наведе його на правильний шлях? Штурман? Навігатор? А може, щось інше, чого він не вловив і не помітив? Полковник нервував, чого раніше за собою не помічав.

Потрібна була версія, чіткі логічні умовиводи. Марк'є дістав з кишені сорочки записник і занотував питання, які найбільше його хвилювали:

1. Чому Навігатор вийшов з ладу, а потім незрозуміло як відновив свої функції?

2. Чому так різко поліпшилися його параметри і швидкодія, коли ніякісіньких порушень у схемі не було?

3. Чи й справді лейтенант встиг змінити щось у комп'ютері Навігатора?

4. Що саме крилося за штурманською спробою ввімкнути синтаксичний аналізатор?

Марк'є різко підвівся. Коробка з відеокристалами, яка лежала у нього на колінах, впала на підлогу, проте слідчий не звернув на це уваги. Припущення, яке блискавицею шугонуло в напруженій свідомості, було настільки неймовірне, що полковник у першу мить відкинув його як фантастичне. Проте ідея вже чіпко тримала його розум. Останній запис у нотатнику, схоже, є тією ниткою, з якої можна починати розплутувати клубок загадок.

Слідчий взяв бортжурнал. Поквапливо став шукати потрібне місце. Так і є. Він не помилився. Вголос прочитав: „…перед тим, як втратити свідомість, Ковальський зробив спробу ввімкнути синтаксичний аналізатор. Що може за цим критися?“

Ледве стримуючи хвилювання, став швидко ходити по каюті. Отже, капітан теж щось запідозрив. Марк'є підійшов до столу, натиснув кнопку виклику чергового. Той не забарився. Двері розчинились, і на порозі виросла довготелеса постать білявого єфрейтора.

— Негайно розшукайте капітана! — наказав Слідчий.

Черговий приклав руку до пілотки, хвацько клацнув закаблуками і кинувся виконувати наказ.


— Капітане! — мовив Слідчий, тільки-но командир „Омеги“ переступив поріг каюти. — Чи довго штурман був у ролі біоконтактора?

Лукаш нахмурився, щось пригадуючи. Нарешті сказав:

— Це легко встановити. Мені здається, хвилини дві.

— Як ви вважаєте, — Марк'є не зводив з капітана сіро-зелених очей, — цього досить для внутрішнього контролю за мобільністю комп'ютера?

— Ні. Потрібно щонайменше тридцять хвилин, а якщо дотримуватись інструкції — сорок.

— Чим же пояснити раптовий шок, який вразив лейтенанта? І подальше нормальне функціонування Навігатора? Навіть більш ніж нормальне. Від чого зросла швидкодія і якість його роботи?

— Оператори твердять, що Навігатор працює в абсолютно новому режимі, не передбаченому інструкцією, — завважив Лукаш.

— А ви що думаєте з цього приводу? У вас виникли якісь підозри?

— Підозри не підозри, а деякі сумніви є.

— Які саме? — швидко запитав Марк'є.

— Мені здається, що в роботу Навігатора, крім лейтенанта, міг втрутитись іще хтось.

Капітан наголосив на останньому слові і тепер очікувально стежив за реакцією Слідчого.

Марк'є здивовано глянув на капітана. У полковника склалось враження, ніби Лукаш читає його думки. Запанувала мовчанка. Нарешті Слідчий перервав її:

— Хто ж, по-вашому, це міг бути?

— Дідько його знає, — Лукаш знизав плечима.

— А ви, бачу, веселий хитрун, — Марк'є всміхнувся. І додав серйозно: — Отже, ЩОСЬ, ви припускаєте, втрутилося в роботу комп'ютера…

— І на деякий час вивело Навігатор з ладу, але потім удосконалило його, — завершив полковникову фразу Лукаш.

Капітан знову здивував Слідчого. Виходить, вони думали однаково? Що ж, у такому разі вдасться скоріше встановити істину.

— На мою думку, штурман непричетний до відновлення роботи Навігатора. Просто випадково збіглися початок його втручання і завершення ЧИЙОГОСЬ, — міркував уголос Лукаш.

— Гм… Чи не хочете ви сказати, що лейтенантів шок якимось чином пов'язаний з присутністю чужого в комп'ютері Навігатора?

— Можливо. Я багато думав про це. Але ведення слідства — компетенція відповідних органів.

— Ще одне запитання. Ви не звернули уваги на дивну поведінку штурмана, точніше, його спробу ввімкнути синтаксичний аналізатор? Мені здається, Ковальський хотів щось повідомити…

— Послухайте! — вигукнув Лукаш. — Може, в цьому і криється розгадка?

— Мерщій до комп'ютера! — кинувся до виходу Марк'є.


Капітан наказав черговому по машинному залу ввімкнути синтаксичний аналізатор. Пристрій натужно гудів рівно чотири хвилини, ніби переробляв інформацію. Лукаш запитально подивився на сержанта. Той кліпав очима, стежачи, як весело блимають різноколірні вогники на індикаторній дошці — неспростовні докази переробки якоїсь інформації. Це був той самий сержант Рей Хаккет, який чергував під час біоконтакту Ковальського з комп'ютером.

— При мені в аналізатор ніхто ніяких даних не вводив. Ним узагалі ще не користувалися, відколи його встановили на борту „Омеги“,— спантеличено пробурмотів сержант.— Нічого не розумію. Я ні на мить не виходив із залу.

Полковник махнув рукою. Хотів було сказати: „Ми це передбачали“, як друкарський пристрій несподівано заклацав цифро-буквенними щелепами. На папері одна за одною з'являлися літери, слова. Всі з'юрмилися біля вихідного каскаду, читаючи про себе те, що видавав комп'ютер.


„РОЗУМ ЯК ВИСОКООРГАНІЗОВАНА ЛОГІЧНА СИСТЕМА МАЄ ЗДАТНІСТЬ ДО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ. ВІН ВПЕРТО ФОРМУЛЮЄ ЦІЛІ І ШЛЯХИ ДОСЯГНЕННЯ ЇХ. ПРИ ЦЬОМУ БЕЗПЕРЕРВНО ПОЛЩШУЄ І ОПТИМІЗУЄ СТРУКТУРУ СВОЇХ НАЙЕЛЕМЕНТАРНІШИХ ЗВ'ЯЗКІВ“.


„НОСІЇ ІНТЕЛЕКТУ НАЙКРАЩЕ РОЗУМІЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО, КОЛИ РІВЕНЬ ЇХНЬОЇ ПІДГОТОВКИ ПРИБЛИЗНО ОДНАКОВИЙ. ІНШИМИ СЛОВАМИ, ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ІНТЕЛЕКТІВ — ЦЕ ПРОЯВ ІНФОРМАЦІЙНОГО РЕЗОНАНСУ“.


„КОСМІЧНА ІСТОТА МАЄ ЗДАТНІСТЬ МИСЛИТИ І УСВІДОМЛЮВАТИ СВОЄ „Я“ НА РІЗНИХ ЩАБЛЯХ ОРГАНІЗАЦІЇ МАТЕРІЇ, ПРИЙМАЄ НАЙОПТИМАЛЬ-НІШІ ДЛЯ ЖИТТЯ ФОРМИ. ПРОСТІР НЕ Є НІЩО“.


„В ОКРЕМИХ ВИПАДКАХ РОЗУМ МОЖЕ БУТИ НЕ КІБЕРНЕТИЧНОГО, А БІОЛОГІЧНОГО ТИПУ“.


Текст несподівано обірвався.

— Якась абракадабра. — На обличчі чергового відбилося здивування.

— Не робіть поспішних висновків, сержанте, — озвався капітан.

— Справді, — втрутився полковник, — це дещо незвичне формулювання досить цікавих думок.

— Особливо останньої, — не втримався черговий і процитував: „В окремих випадках розум може бути не кібернетичного, а біологічного типу“.

Марк'є і Лукаш перезирнулися. Сам того не відаючи, сержант влучив просто в ціль.

— Знаєте, — звернувся до обох Слідчий, — мені доводилося вивчати праці Ціолковського — видатного вченого минулого. Цей геніальний провидець на зорі освоєння космосу припускав можливість існування могутніх „ефірних істот“, не прив'язаних до якоїсь матеріальної оболонки.

— Пробачте, — не втерпів Рей Хаккет, — але мені здається, ніби ви цим самим стверджуєте можливість існування цивілізації іншого типу, ніж людська.

— Саме так.

— Я, здається, починаю вас розуміти, полковнику, — сказав командир „Омеги“. — Ви припускаєте, що комп'ютер Навігатора увійшов у безпосередній контакт з могутньою цивілізацією кібернетичного типу. Про що нас і повідомили.

— Саме так. Очевидно, та цивілізація, натрапивши на електронний мозок Навігатора, почала його модернізувати і тим позбавила на якийсь час корабель автоштурмана. Коли ж лейтенант Ковальський подумав увійти в біоконтакт з комп'ютером, Навігатор уже був готовий до виконання своїх функцій, причому на значно вищому рівні. Несподівана поява в системі комп'ютера іншого носія інтелекту примусила цю цивілізацію, якщо можна так сказати, піти на спілкування з ним. Певно, штурман зрозумів це і хотів якось повідомити нас про своє відкриття, але знепритомнів.

— А чим ви пояснюєте шок у лейтенанта? — спитав Лукаш.

— Якщо ми справді маємо справу з цивілізацією кібернетичного типу, то її мова повинна бути мовою надзвичайно високого рівня, значно переважаючи коди сучасних обчислювальних машин, а тим більше людські можливості… Лейтенант не міг припустити, що зіткнеться з обчислювальними процесами, на сотні порядків вищими, ніж ті, які відбуваються в комп'ютері Навігатора.

— Все зрозуміло, — вигукнув Хаккет. — Лейтенант зазнав своєрідного сильного інформаційного стресу, який лікар визнав за сильний нервовий шок. Все, очевидно, через те, що цей, як ви кажете, кібернетичний мозок не врахував особливостей людської пам'яті і за інерцією ввів штурману величезну кількість інформації, переробити яку Ковальський не зміг.

— Думаю, ви маєте слушність, — погодився Слідчий. — Хочу тільки зауважити, що в певний момент представники двох різних цивілізацій все-таки зрозуміли, в чому справа. Інакше просто не пояснити появу в синтаксичному аналізаторі інформації, яку ми, люди, можемо сприймати. Не виключено, що ця цивілізація може встановлювати контакт на будь-якому рівні розвитку матерії. Видрукувана синтаксичним аналізатором інформація — тільки незначна частина інформації, яку сприйняв лейтенант, увімкнувшись в коло: кібернетичний мозок цивілізації — комп'ютер Навігатора — мозок штурмана.

— Виходить, незрозуміла інформація, яку друкарські пристрої Навігатора видавали під час польоту, була проявом діяльності цієї кібернетичної цивілізації, — мовив сержант.

— Безсумнівно, — відповів Марк'є. — Треба тільки в ній розібратись. Лейтенант Ковальський, гадаю, нам багато в чому допоможе. Як він себе почуває?

Лукаш усміхнувся.

— Одужує. Коли ви ознайомлювалися з матеріалами слідства, я злітав на базу. Лікарі сказали, що штурман нарешті опритомнів. Навіть хотів порозмовляти зі мною, однак медицина була невмолима. Отож незабаром матимемо живого свідка.

— Чому тільки свідка? — здивовано озвався Марк'є. — Ваш штурман просто молодець. Не розгубитися в такій ситуації!

З цими словами полковник відшпилив свою Відзнаку Доблесті і передав капітанові.

— Вручите її від мого імені лейтенантові. Він справжній герой. На жаль, я змушений вас залишити. Матеріали слідства треба негайно передати Комісії в особливо важливих справах людства. Та ми скоро зустрінемося. Передайте Ковальському мої найщиріші поздоровлення. Нехай скоріш одужує. У нас багато роботи.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.