Всі публікації щодо:
Рутківський Володимир

Рибалки

Барбула сидів перед дзеркалом і милувався на своє відображення. Гарним, дуже гарним було воно у господаря затону. А що вже „ваве! Не встигнеш язика йому показати, як воно вже висолоплювано свій. Не встигнеш йому посміхнутися — а воно вже розтягувало д.о вух свого рота... Все б життя милувався таким!

Зрозуміло, що за таким чудовим заняттям Барбула не одразу звернув увагу на метушню за дверима. — Хто там ще? — незадоволено запитав він. — Це ми! — пропищало кілька тоненьких голосків.— Ми, карасики! Рятуйте нас!

Барбула поспіхом притулив дзеркало до стіни і прожогом вилетів з печери.

— Що, знову Зубатка припливла? — запитав він. — Ні,— пропищав наймешенький з карасиків.— Але це ще страшніше, ніж Зубатка! Так вже смикається, так звивається! Може, воно теж хоче на нас напасти!

По дорозі малюки наввипередки розповіли господареві затону, що на березі поруч з дитсадочком усілося двоє людей і почали закидати у воду невідомих страховидл на мотузочках. А ті страховидла так звивалися, що у них, мальків, просто душа сховалася у хвостиках... Барбула заспішив. Він одразу здогадався, з чим прийшли сюди ті люди і які страховадла звиваються на мотузочках. „Не могли собі пошукати іншого місця,— неприязно подумав Барбула про рибалок.— Хоча б уже всілися там, де полює Зубатка... Лише мальків наполохають...“

Проте коли він побачив, що на березі сиділи Сергійко з Вітьком, його досада негайно минулася. „Добре, що прийшли саме вони,— посміхнувся Барбула.—Зараз вони переконаються, що не лише люди можуть грати в різні ігри! Зараз я з ними розрахуюся за того мотузка!“

Біля риболовних гачків вже зібралися всі мальки з дитсадка. Вони не зводили круглих оченят з небачених ще страховидл, котрі насправді були беззахисними дощовими черв'яками, нанизаними на гачок. А перед мальками, гордовито відстовбурчивши плавці, хизувався трохи старший за віком карасик.

— Ет, ви,— зневажливим голосом промовляв він,— дрібнота зелена. Теж мені, знайшли кого страхатися!

Зовсім недавно цей карасик був таким же мальком, як і всі, хто тут зібрався. Але це не заважало йому поводитися серед своїх молодших братиків та сестричок так, як поводиться, наприклад, першокласник у дитячому садку.

— А ви знаєте, скільки я в своєму житті переплив океанів і всіляких морів?— безсоромно вихвалявся він, хоча ні разу не покидав своєї малесенької лісової річечки.— Які урагани на мене налітали, які шторми! Ет, що ви в цьому розумієте, малявки!

На хвилину малеча забула про існування страховидл і не зводила захоплених оченят з цього звитяжця.

— Чи вам відомо, що я одного разу трохи не побився з самою Зубаткою?— брехав карасик далі.— А це мені — тьху та й годі. Ось подивіться, як я зараз розправлюся з цими пуцьверіньками!

— Зупинись!— крикнув йому Барбула.

Проте було вже пізно. Карасик хоробро кинувся на черв'ячка...

Вудочку злегка повело вбік.

— Тягни!— заволав Вітько.— Хіба не бачиш — клює! Малюсінький карасик довжиною з мізинець описав у повітрі сріблясту дугу і впав поруч з рибалками.

— Оце так акула! — розреготався Вітько, хоча в душі страшенно заздрив товаришеві.— Та що й кажу! Кашалот! Може, збігати за вантажною машиною?

Сергійко на те нічого не відповів. Він мовчки наживив вудочку і знову закинув її у річку.

З несподіванки мальки заціпеніли. З роззявленими ротиками вони втупилися вгору, куди тільки-но рвонув їхній хоробрий старший братик. Вони не могли зрозуміти, що з ним сталося.

Доки мальки роздумували, гачок з черв'ячком з'явився знову. Проте карасика на ньому вже не було.

— Дядю Барбуло, ви не знаєте, куди зник наш братик? — запищали малюки.

— Може, він ганяється за іншими страховиськами?

— Він у нас дуже-дуже хоробрий, еге ж?

— Невже й ми будемо такими хоробрими, га?

— Ваш братик не сміливець, а дурненький хвалько,— сказав Барбула.— Тільки-но він постраждав. І постраждав тому, що тікав з моїх уроків.

Позаду Барбули похитнулися водорості і з'явилася хижа пащека Зубатки. Очі злодійки втупилися в черв'ячків, що борсалися на гачках.

— Люди люблять смакувати рибою,— вів далі Барбула, не помічаючи Зубатки.— Але піймати будь-кого з вас не так вже й легко. То ж люди вдаються до всіляких хитрощів. Насадять, як оце зараз, на гачок щось смачне — і закидають його в річку. І такі дурники, як ваш братик, легко ловляться на цю принаду.

Барбула відламав невеличкий корінець від корча і штовхнув ним черв'ячка. Той погойднувся і...

— Клює! — вигукнув Сергійко.— Тягни! Вітько з усіх сил смикнув вудочку. Але на гачкові нічого, крім черв'ячка, не було.

— І навіщо так кричати...— незадоволено пробурчав Вітько.— Треба було зачекати, поки вона проковтне наживку. Ет, така рибина була! Ледь вудочку з рук не вирвала...

Барбула посміхнувся, дивлячись на розчароване обличчя Капустіна.

— От бачите,— сказав він, коли гачок знову опустився під воду.— Варто черв'ячкові хоч трішки гойднутися — і рибалка висмикує його з води. То ж принаду треба відкушувати обережно, маленькими шматочками. Ану, ти і ти,— господар затону вказав на двох малюків,— зробіть так, як я тільки-но казав.

Малюки підпливли до риболовних гачків і обережно відкусили по крихітному шматочку. Гачки невіть не поворухнулися. Зате водорості за Барбулиною спиною заходили ходором. Та в ту хвилину загальна увага була прикута лише до гачків.

— Молодці,— похвалив господар затону мальків.— Отже, ви пересвідчилися в тому, що з будь-якого становища можна знайти вихід. Треба лише пам'ятати про головне — про обережність. Так-так, головне — обережність! Ану, повторіть, що я вам сказав!

— Головне — обережність! — хором проспівали мальки.

— Ще раз!

— Головне — обережність!

— Гаразд,— сказав Барбула.— А тепер можете всі поласувати цією принадою.

І тут Зубатка не витримала.

— Ні, це моє! — заволала вона і кулею вилетіла із водоростів.— Моє!..

Вудлище раптом смикнуло з такою силою, що воно ледь не вирвалося з Сергійкових рук.

— Клює! — зарепетував Вітько.— Тримайся, Сірий! І кинувся на допомогу. А через хвилину на траві, клацаючи гострими, наче лезо бритви, зубами, стрибала величезна щука і косувала на закляклих друзів злими вибалушеними очима.

— Оце так щука! — тільки й спромігся сказати Вітько.