Всі публікації щодо:
Рутківський Володимир

Спектакль

Коли Сергійко зайшов до зали, майже всі стільці вже були зайняті. Весь санаторій знав про те, що роль бісеняти у казці виконуватиме надзвичайно талановитий хлопчик з дивацьким іменем Бухтик.

— Ну просто тобі викопаний чортик! — гаряче доводила своїй сусідці Наталя Гаврилюк, та сама, чиї кеди полюбляли самостійно гуляти по дахах та деревах.— А вже що хоробрий цей Бухтик! Ти чула, як він сміливо стрибнув у колодязь?

— Чула,— відказала сусідка і не зводила погляду з завіси. Прийшли не лише діти. Чимало було і дорослих. Біля входу примостився дядя Костя. Неподалік від сцени сиділи Микола Володимирович і тьотя Клава. Вони посунулися, звільнюючи міст для Сергійка.

Нарешті розсунулася завіса. Глядачі побачили намальоване море з затоном. Затоном слугувала звичайна ванна, проте ніхто не звернув увагу на таку дрібницю. Куди цікавіше було те, що в тій ванні, здається, хтось поселився. Час від часу над краєм затону-ванни з'являлася кошлата спина і хтось голосно пирхав.

А на іншому боці сцени піп, якого Васько Миколаєнко, наймав на службу хвацького наймита — Балду. Піп поважно походжав перед глядачами і в залі пішли перші смішки: видно, що попові і в голову не приходило, чим має закінчитися для нього казка.

Як і належало за нею, Вітько-Балда виторгував собі право на три щиглі. Після цього він швидко впорався по господарству, а потім підійшов до затончика-ванни і уривком мотузка заходився каламутити воду. Одразу ж із ванни вистрибнула на сцену мокра істота з маленькими ріжками.

— Це він! — захоплено запищала Наталя Гаврилюк і заплескала в долоні.— Ой, який славний!

Бухтик обтрусився так енергійно, що Вітько одразу став мокрий, мов хлющ. Після цього Бухтик підійшов до краю сцени і двічі уклонився: спочатку всім, потім — персонально Наталі Гаврилюк.

— Потім кланятимешся! — зашепотів Вітько-Балда.—А зараз грати треба, чуєш?

І вони заходилися грати. О, що це була за гра! Шкода, що ви її не бачили. Про неї в санаторії згадують до цього часу.

Спочатку Вітько-Балда виніс із-за лаштунків маленьке зайченятко і запропонував Бухтикові побігти з ним наввипередки навколо моря. Але той засміявся і відповів зовсім не так, як того вимагала казка:

— З ним? Наввипередки? І не подумаю!

— Це ж чому? — запитав Балда.

Він настільки розгубився, коли почув слова Бухтика, що теж заговорив не по казці.

— А тому, що ти шахруєш,— сказав Бухтик.— Це ж кролик, а не заєць. А кролики бігати не вміють. Розучилися. Вітько безпомічно озирнувся в бік зали.

— Де ж я тобі дістану того зайця?—ледь не плачучи, запитав він.

— Га, коли захвилювався! Зараз про це пізно думати. Ну гаразд, спробую показати щось і з кроликом. Вони, кролі, хоча й ліниві трохи, проте на диво метикуваті. Правильно я кажу? — звернувся Бухтик до кролика.

Кролик теж позирнув на нього, заворушив довжелезними вухами і кілька разів кивнув головою. Мабуть, згоджувався. В залі пролунали гучні оплески.

— Щ-що ти затіяв? — застогнав Вітько.— Це ж...

„Провал, повний провал!” — билася в голові панічна думка. Ет, і чому він провів з Бухтиком лише дві репетиції? Чому не взяв у нього слово честі, що той гратиме так, як належить?

— Не хвилюйся, ми з ним щось та придумаємо,— заспокоїв Балду Бухтик.— Для початку, мабуть, зробимо з одного кроля двох. Ти не заперечуєш? Тоді... гоп-ля!

Бухтик засунув руку Вітькові під куртку і витяг звідти ще одного кроля.

— Ех, Балда ти. Балда,— докірливо зауважив він ошелешеному Вітькові.— Збирався мене обхитрити, так? Ні, коли грати, то чесно!

— Правильно, синку! — почувся від дверей голос дядьки Костя. Бухтик посадив другого кроля поруч з першим і щось їм сказав. Кролі потисли йому руку і з гідністю застрибали зі сцени.

— Ну от, з ними покінчено, — задоволене зазначив Бухтик.— Нічого їм бігати замість тебе. На себе треба надіятися, а не на когось. Так ти хотів зі мною наввипередки? Що ж давай. Один, два... три!

І, звичайно, Каяустін програв безнадійно.

В залі від захвату тупотіли ногами.

— Молодець,— кричала Наталя Гаврилюк.— Шайбу! Лише один хлопчик у рогових окулярах ущирливо посміхався.

— Це ж зовсім не по казці,—доводив він сусідам.—Той, хто грає чортика, зовсім не читав казки. Двієчник якийсь, не інакше! Проте його тут же перебив десяток розгніваних голосів:

— Ну й що з того?

— Коли нецікаво, можеш іти геть! Але хлопчик в окулярах лише міцніше втиснувся в крісло. А Бухтик тим часом повернувся до Капустіна, котрий вже давно був ні живий, ні мертвяй, і зажадав:

— Тепер я повинен коняку підняти, так? Що ж, виводь її!

Слово честі, такої коняки ніхто ще з людей не бачив. І зовсім не тому, що вона трохи скидалася на бегемота, а трохи на корову. І вже зовсім не тому, що на передніх ногах незвичайної корово-бегемото-коняки красувалися ошатні кросовки з широкою смужкою, а на задяіх — скромні кеди. Справа в тому, що такої неуважливої і незграбйої -коняки світ ще не бачив.

Не встигла вона вийти з-за лаштунків і вітально заіржати до зали, як у неї одразу ж розв'язалася шнурівка на передній лівій нозі. Задиі йоги наступили на ту шнурівку — і коняка так гепнулася на підлогу, що аж пилюка анялася між дошками. Деякий час коняка лежала мапорушно, мабуть, розмірковувала, яка ж то халепа трапилася з нею. Тоді піднялася з підлоги і заходилася в задумі чухати шию лівою задньою ногою.

Після цього їй довелося ще раз вставати з підлоги.

Від тої гупанини Вітько-Балда трохи прийшов до тями і розгнівано зашипів на всю залу:

Та ворушнсь же ти... шкапино нещасна!

Сам ти шкапина,—образилася коняка.— Хто міг подумати, що тут гак темно?

І вона діловито затупотіла ли краю сцени. Передні ряди на всяк випадок подалися назад.

— Візьми її на плечі,— поспішнао підказав Вітько Бухтикові.— роби з нею три кроки і падай!

— Ми ще подивимося,- хто з нас впаде, відказав Бухтик і схопив коняку за хвіст. Зробив це він дуже вчасно, тому що права нога роззявкуватої коняки готова була ступити в перший ряд. Саме гуди, де сиділа тьотя Клава.

— Стій! - скомандував Бухтик.— Замри! Зараз я тебе піднімагиму.

Він підліз під живіт, натужився — і коняка, не в лад метляючи кедами і кросовками, повисла на його плечах.

— Ух ти, яка сила! — вигукнув хтось у третьому ряду.— Це треба - таку коняку підняти!

Бухтик вдячно уклонився в бік того голосу. Тоді ще трохи піднатужився і повільно, мов штангу, підняв коняку на витягнутих руках.

І тут коняка показала, що крім всього, вона й норовиста, їй би спокійно метляти в повітрі кедами і кросовками і чекати, доки Бухтик опустить її на підлогу. А вона замість того почала з усієї сили смикатися, намагаючись вирватися з чіпких Бухтикових рук.

Пусти! - нарешті заблагала &ол, несподівано загигикала: — Ги-ги-ги! Ой, та відпусти ж, лоскітно як!

Бухтик квапливо опустив коняку на підлогу, і вона, продовжуючи пришелепувато хихотіти, якось боком загалопувала за лаштунки.

Вітько Капустін стояв у кутку сцени, оніміло дивився на весь цей кошмар і мріяв лише про одне — як би його швидше провалитися крізь землю.

Спектаклю більше не існувало. Зала вже не аплодувала, а багатоголосе ридала, коцюрблячись від реготу. Микола Володимирович вийняв хусточку і витирав нею очі. Хусточка була мокра, хоч викручуй. Навіть піп Васько, той, хто наприкінці казки мав би помирати від жаху перед невблаганними щиглями Балди, - навіть піп заливався так, що не звернув уваги на три благенькі щиглики, якими пригостив його Балда своєю тремтячою рукою.

А Бухтик стояв край сцени і кланявся, кланявся. Його обличчя сяяло від радощів. Здавалося, він міг кланятися без кінця.