Всі публікації щодо:
Самійленко Володимир

Сон

Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом,

Щоб справити велике свято;

Багато нас самих сиділо за столом,

І ще прийшло гостей багато.

І гості ті були неначе й не чужі,

Але було й одміну знати,

Як кинулись вони прожогом до їжі,

Забувши нас і привітати.

І бенкет розпочавсь; як хижі ті вовки,

Глитали гості нашу страву,

А ми сховалися в далекії кутки

І відтіль їм співали славу.

І як хто з них шпурне обгризений шматок,

Ми кидались, як ті собаки,

Ловили, хто пійма, й, вернувшися в куток,

Слізьми вмивалися з подяки.

А гості жерли все; роздулися, як піч,

І, страшно вирячивши очі,

Нас лаять почали, ми ж слухали ту річ,

Як слухають слова пророчі.

І кажуть гості нам: “Ми бити вас прийшли,

Чи хочете - ми вас скараєм?“

А ми вклонилися і смирно відрекли:

“Від вас батіг нам буде раєм“.

І гості крикнули: “Давайте ж нам батіг,

Бо в нас немає чим вас бити“.

І миттю кожен з нас по батога побіг,

Щоб волю тих гостей чинити.

І пуги принесли, і полягли самі,

Немов на тирлі тії вівці.

Та й кару прийняли, а як устали ми,

Було червоно на долівці.

Вони ж гукнули знов: “Скажіть ви нам тепер,

Чи нас ви любите як Бога?

Чи не ховаєте в душі яких химер

Та проти нас заміру злого?“

І знов ми відрекли: “Ми любим тільки вас!

Нема в нас іншої святині“.

“Так доведіть же нам, як любите ви нас,

І покажіть на власній спині!“

Тоді на честь гостям звірями стали ми

Й змішалися в безладній січі:

Ми бились, різались, топтались чобітьми,

І брату брат плював у вічі,

А інший сам собі давав ляща в лице

І смикав голову чубату,

А гості тішились та, дивлячись на це,

Аж реготали на всю хату.

І снилося мені: ми Матір волікли,

Хто за косу, а хто за ноги,

Зривали одіж їй, і били, і товкли,

Аж кості хрускали в небоги.

І стався дикий крик, пекельний, навісний...

Враз бризнули струмки криваві...

Тут кинувсь я від сну, але той сон страшний

Мене не кидає й на яві.

1893