Всі публікації щодо:
Савка Мар’яна

Балада про лови

(із чотирьох сонетів)

1.

Ми бавимося в лови . Ніч і біг.

Стрибає серце, втоплене в горлянці.

Я лань. Я тихо падаю на сніг.

Тепер кружляй понаді мною в танці.

Я підставляю груди під ножа -

Блакитна жилка дрібно затремтіла.

Ти тільки не кажи, що я чужа

Твоєму духу і твоєму тілу.

Я вибираю лови. Хруст підкови.

Мовчання. Ніч. Спинився дикий біг.

І ти вже мій, без руху і без мови,

Без погляду. Кричать з просоння сови,

І ти до мене падаєш у сніг.

Чи не на те я вибираю лови?

2.

Ти вибрав мене. Я змагалась. Я дряпала спину

І руки твої невмолимі. Ти вибрав мене.

Ти люто мене поборов. І пішов. І покинув.

І зорі втішали - минеться, усе промине.

Та ні, не минулось. Ти знов повернувся і стріли

Приніс на плечі. Я вечерю зварила тобі.

Я стала тобі тятивою. І випнулось тіло

Заламаним луком. Ми знову зійшлись в боротьбі.

Втікали дерева. Волало розгойдане небо.

Із вуст наших тьмяних зривалися крики птахів.

І очі мої все вдивлялись благанно у тебе.

Ти вибрав мене? О, які твої стріли терпкі.

Не треба ламати свій лук. Я благаю, не треба.

Так солодко ранить. А зорі над нами які...

3.

Нас вони не знайдуть. Я підкину у вогнище хмизу.

Лиже полум'я наші знеможені зніжені сни.

Поміж члоних дерев дим клубочиться мляво і сизо.

Ти всміхнувся вві сні. Нас тепер не піймають вони.

Я не лань, я не птах. Ти не вовк, не хижак - ми, як діти.

Пригортаємось тісно і тихнемо в мареві мрій.

Я вогонь стережу, щоб він міг нас до ранку зігріти.

Спи, мій князю ясний, спи, знеможений обранцю мій.

Завтра, може, на нас ще жахніші готуються лови.

Та дарма. Я тебе проведу попри пастки й сильця.

Поки сурми різкі не розітнуть це світло ранкове,

Поки серце твоє не зірветься на поклик гінця.

Я тобі цілуватиму очі й розкрилені брови.

Я зцілую повільний світанок із твого лиця.

4.

Збиралися тихо і швидко. Вже ранок. Ти знав -

Це день наш останній. Ми міцно побрались за руки

І рушили в прірву туману. За нами лунав

Розбурханий гавкіт. І пострілів здавлені звуки.

Ми вибрали лови. А, може, то нас прирекли

На втечу всередині пастки? То нащо ж тікати?

На наших обличчях духмяні краплини смоли,

І ти починаєш з обіймів моїх вислизати.

Куди ти? Вже ранок. Я знаю, ми вийдемо, ми

Ще матимем сина. О звидки тягар цей у тілі?

Ти важко мене до землі приминаєш грудьми.

Я хочу тебе обійняти - а руки безсилі.

І нас обіймає теман обважнілий крильми.

Втікають дерева, такі нерозтрачено-білі.