ОКСАНА СЕНАТОВИЧ

ЛІСОВА КАЗКА ДЛЯ МАЛИХ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ - ОКСАНА СЕНАТОВИЧ

І

Новина! Новина!

Дуже, дуже радісна!

Запищали зайченята:

— Вже весна іде, весна!

Гримнув заєць:

— Слухать тата! —

не весна, а НОВИНА.

Де перо моє, де ручка?

З вами тут дійду до ручки!

Знов безладдя в хаті в нас,

де перо?— питаю вас.

Зайченята запищали:

— Ми не бачили, не брали!

Мама просить:

— Не пищіть,

тата треба зрозуміть.

Він схвильований, як вітер,

бо до нас

вже їдуть з міста

три майстри-спеціалісти —

Кравчик, Шевчик і Кондитер.

Відкривається БЮРО

добрих послуг

для малих і для дорослих.

— Ось вам ручка, ось перо

і з чорнилом цукорничка!

Буде вивіска-табличка.

Заєць пише, пише, пише,

а зайчиха:

— Тсс! Тихіше,

не сміятись, не дрочитись,

тато може помилитись.

Зайченята “шу-шу-шу”,

перейшли на шепіт.

УХ!

БЮРО

ДОБРИХ ПОСЛУГ

ДЛЯ МАЛИХ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ

КРАВЧИК, ШЕВЧИК І КОНДИТЕР

2

Заєць каже:

— Будем жить!

Уявіть собі на мить:

кожен, кожен замовляє

все, чого душа бажає.

Ось наприклад: я спочатку

підберу собі краватку

і жилет в рожеву клітку,

він мені згодиться влітку.

Ну а далі, ну а далі

ми замовимо сандалі,

мамі пару... добре... дві!

Хай стрибає по траві,

ну а дітям скільки треба?

— їм чотири пари треба...

— Гроші падають нам з неба?!

тато б'є себе у груди:

— Як ти скажеш, так і буде.

— Ще дві курточки й берети.

Менший писнув:

— І котлети,

гарно бігати в беретах

при капустяних котлетах.

Старший пирснув:

— І не ПРИ

а з котлетом говори.

— Ви хлоп'ята-розум'ята!—

і крізь сміх

помирила мама їх.

3

— Їдуть з міста?

Видно, там спеціалістам

вже затісно,— каже дід

старий ведмідь,

каже, не дивується:

— Навіть взимку в білий ліс

для МАЙСТРІВ зелений в'їзд

і зелена вулиця.

Лис хіхікнув:

— Діду, вам

ще в очах не зеленіє?

Не збагну, не знаю сам,

звідкіля це вітер віє?

Покахикує:

— Кхе-кхе,

в мене хутро дороге,

а життя дорожче — СКАРБ,—

треба взяти це на карб!

А лисиця-страхівниця

із контори ЛІСОСТРАХ

усміхнулась для годиться

і сказала тричі “ах!”

— Ах!

Живемо у час тривожний,

помилитись може кожний.

— Ах!

Тільки той не помилявся,

хто у нас застрахувався.

— Ах!

Все на світі може бути.

В разі чогось — у грошах

ваші скарби повернути

гарантує ЛІСОСТРАХ.

Засміялися куріпки:

— Це сорока носить плітки,

а лисиця при нагоді

сіє паніку в народі.

Це така у неї хворість:

скрізь з усього мати користь.

— Це про мене ви, куріпки!? —

оком блиснула лисиця,—

все це плітки? Це сорока

принесла їх на хвості?

Подивіться ви, куріпки!

Он табличка на щиті.

БЮРО

ДОБРИХ ПОСЛУГ

ДЛЯ МАЛИХ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ

КРАВЧИК, ШЕВЧИК І КОНДИТЕР

4

— Це БЮРО,—

заєць лапою притопує,—

звільнить нас

від зайвих клопотів.

Хто там, хто це там — “но-но”

тарабанить у вікно?

Це сорока-білобока

з новиною не новою

та доповненням новим

до цієї новини:

скоро з'являться ВОНИ,

та вони

тільки в місті, тільки в місті

фахівці-спеціалісти,

тут у лісі кожен з них

фігурує, як аматор.

— Як аматор?— заєць-тато

аж задумався, принишк,—

що це значить? На “аматор“

подивись, стара, в словник.

Мама книжку розкриває,

сторінки перегортає

і читає:

— Так-так-так, аматор-атор,

авіатор,

агітатор,

апробатор,

алігатор...

Зайченята, як могли,

запищали:

— Ви взяли,

мамо, мам, не той словник,

подивіться, це СЛОВНИК

УКРАЇНСЬКИХ

РИМ.

— Грець з ним!—

заєць піт на лобі витер.

5

Кравчик, Шевчик і Кондитер —

три аматори-мисливці,

отже, кожен при рушниці.

— Хто рушницю взяв з собою,

той чи влітку, чи зимою

їде в ліс не по суниці,—

так сказали дві сови,

дві розумні голови:

— Торочити ж про бюро

все одно, що про шевро.

— Що таке “шевро”?

— Пш-к, пш-к!—

потім глянем у словник.

Все. КІНЕЦЬ. Питань нема.

Розбігайтесь по домах.

Стало в лісі тихо-тихо.

Всі розбіглись по домах.

— Хто тут спить? Це ти, зайчихо? —

запитали сови.

— Ах! Ви вже вибачте мені.

В цій незвичній метушні

ні-ні-ні, я не заснула,

може, трішки задрімала,

та все чула, і почула

про шевро.

Що ж, дві курточки з шевро

я б замовила в БЮРО.

Тут зі сміху дві сови

узялись за голови

і качались “у-ху-ху”

півгодини по снігу.

Потім встали, обтрусились,

на зайчиху подивились:

— Ти ще тут?

Гм! При такому

вже запізно йти додому.

Вже он чути стрілянину!

Залишайся, ми не злі.

Разом цю лиху годину

перебудемо в дуплі.

6

Перебудемо—“д-д-д”,

на сьогодні

ми усі, як ті зайці,

безборонні.

Наступа на п'яти страх,

зеленіє всім в очах.

“Добрі послуги”... Хо-хо!

Це з чиєї ласки?

Трах-бабахнуло... Це хто

захотів ковбаски?

Впав на сніг нещасний лис,

зашумів тривожно ліс.

Облилося кров'ю серце,

хоч-не-хоч, а доведеться,

дорогий читачу мій,

і мені у дії цій

втрутитись, як автору.

Бо пішла нечесна гра,

я вже чую свист: пора

автора на мило.

Я — ЗА ПРАВОМ АВТОРА,—

що захочу, те зроблю

із трьома аматорами:

зніму стружку, пропісочу,

з шкіри скраю ремені.

Ви — в руках у мене!

— Ми — в руках? Ти хто така?

Автор казки? Ха-ха-ха!

Обіцяли не стріляти?

Обіцяти не могли —

пе-ре-ду-ма-ли!

З шкіри скраєш ремені?!

Не лякай, пусті старання:

знай, у нас на полювання

дозвіл в кожного в кишені.

Ха-ха-ха...

Ще й зухвало заявляють:

— Все живе перестріляєм!

Що робити? Мушу вихід

із безвиході шукати!

Я метнулась на пораду

до Ведмедя у міськраду.

— Хто ви? Звідки? На посаді?..

Автор казки... Що ж, ми раді...

Все це так... Проблеми лісу...

Словом йдіть...— подумав: “К бісу”,—

а сказав:

— До Лиса йдіть.

Йду до Лиса

(це поверхом нижче).

Лис:

— Що? Що? Допомогти?

Раджу нерви берегти.

До Лисиці не піду,

містом йду, тремчу —“д-д-д”.

Зустрічаю дві Сови —

дві розумні голови.

— Низько кланяюся вам,

так і так, кажу, безвихідь...

— Ти хіба не знаєш? Вихід

вже знайшовся сам.

Наші діти, любі діти

(їм під силу все на світі!)

вже приборкали зухвальців,

вже зухвальці ті на пальцях

вийшли з лісу.

— Як?

— А так.

Поки ти металась тут

із кута у кут у місті,

долетіли до дітей

ці тривожні вісті.

Діти — давні друзі лісу,

діти дуже люблять ліс.

“Всіх мисливців з лісу “к бісу!”—

прийняли вони на “біс”.

Ну а далі, ну а далі

натиснули на педалі,

і поїхало-пішло.

Що було там, те було.

Все було, як має бути.

Діти можуть все на світі,

все під силу нашим дітям:

і дитині

обеззброїти мисливця

все одно,

що суницю проковтнути,

досить усміхнутись.

Взимку в лісі біло-біло.

Та сьогодні там незвичні

на снігу сліди суничні

дітям горло обпекли,

пройняли морозом тіло:

НАМОРОЗИЛИ СУНИЦЬ

ТРИ МИСЛИВЦІ ІЗ РУШНИЦЬ,—

три дурисвіти дорослі

із бюро недобрих послуг.

Ну, скажіть, хіба вона,

ця робота, не дурна?

Тут мисливці втрьох:

— Апчхи!

Ваша правда!

Лопухи ми, лопухи.

— От і все,—

сказали Сови,—

все. Кінець. Пита...

— О, ні,

ви вже вибачте мені!

Не закінчена ще казка,

ось, будь ласка, і

КІНЕЦЬ

Заєць піт на лобі витер,

зуба виплюнув у сніг:

— Це дикун, а не кондитер.

Як він може! Як він міг!

Зайченята:— Мамо, ма...

Затулили очі лапками:

— Нас не видно, нас нема.

— Любі діти, тато тут!

А де мама, наша мама?

Ой, життя — це справді драма,

а без мами, а без мами

не одна, а цілих дві.

Ось і мама:

— Ви живі!

— Ми живі, живі, живі!

А з нагоди отакої,

мамо, можна?

Можна, можна!

Нині просто необхідно

зайченятам-пустунятам

походить на голові!