ОКСАНА СЕНАТОВИЧ

ХІХІКАЛО

Приїхало Хіхікало —

балакало; базікало.

Якби весь день балакало —

було б ще півбіди,

якби весь день базікало —

і це ще півбіди,

якби ходило-плакало —

це також півбіди.

Але ж воно, Хіхікало,

хіхікати приїхало.

— Хі-хі! Село! Я з міста!

— А що — з одного тіста

виліплюють містян,

а з іншого селян?

— Хі-хі, я вам про місто,

а ви мені про тісто.

Бабусю! Ви глухі?

Хі-хі!

— Ви кажете полоти,

хі-хі, грядки пороти,

хі-хі, знайшли придурка,

хі-хі, я вам не курка,

щоб порпатись в грядках.

Я ж у гостях!

Хі-хі, ви ще щось кажете?

Щось треба розвантажити?

І це мені — дитині —

таскати по цеглині,

сусідам помагати,

сусідам слугувати,

і не просіть — дарма —

вже слуг давно нема!—

хіхікає-сміється.

— І що воно за птиця? —

питається сусідка,

питається сусід.

— Біда,— зітхає баба.

— Біда,— зітхає дід.

Біда, воно, біда,

але й біди шкода.

І що біді повідати?

— Ходи, бідо, обідати.