ОКСАНА СЕНАТОВИЧ

ТВІР НА ВІЛЬНУ ТЕМУ - ОКСАНА СЕНАТОВИЧ

НЛО НЛО

НЛО

чи то блюдцем чи діжею

пролітало над землею

над гаями пролітало

і тарілка не тарілка

і макітра не макітра

словом НЛО

О-йо-йой!

В Зеленгаї зсув по фазі,

зміни в просторі і часі.

Чорний дрізд застряв на фразі:

— Я наразі,

я наразі...

Що “наразі”— не сказав.

Засміялись дрозденята:

— Що за манія у тата

повторяти, говорити

щось одне по сто разів?!

Ось і маємо вже: діти

розумніші від батьків.

2

У дроздихи що не день —

як не кашель, то мігрень.

Мусить йти до дятла. Дятел

дасть пілюлю, хай гірку,

допоможе їй...

— Ку-ку!

Дятел в школі вихователь,

пугач лікарем тепер! —

закукукали зозулі,—

ми медсестрами, а пугач

лікар-ФІТОтерапевт,

тра-ва-ми він лі-ку-ку-є,

а пілюль не практикує.

Нині зранку він — ку-ку!—

полетів ген за ріку

до трьох сосен на Поділля

поназбирувати зілля.

Розкричалася дроздиха:

— З вами тут доскочиш лиха,

навіть людської пілюлі

не допросишся в зозулі,

щоб ковтнути перед сном...

Вдома голову дроздиха

обв'язала рушником.

3

В школі змін, а змін, а змін

ворон,

що собі не ворог,

був директором лісгоспу,

а тепер у школі він —

просто з мосту —

і завгосп, і завуч, і

викладає фізкультуру,

дбає про мускулатуру.

Повним ходом йде

виховання — від вмивання,

обтирання і вдягання —

через самопочування

аж до ночі, до спання —

і так щодня.

Більше руху! Більше спорту!

Корту вам?

Нате корт

перший сорт!

Або самбо,

або штанга:

що завгодно вибирай,

прославляй Зеленгай!

Дрозденята

(це вони для мами й тата

милі діти-дрозденята)

в школі вже вони дрозди —

дужі хлопці хоч куди.

Штангу в дзьоб —

і від рання до смеркання

тренування, тренування

на помості.

Вдома вже вони, як гості.

Прилітають:

— Кар! Ура!

Золота у нас пор-р-ра!

Гляньте:

біцепси у нас

екстра-клас.

Нас учитель ворон хвалить,

нам учитель ворон радить

присвятитись спорту повністю,

як присвятимось, то кожен

чемпіоном стати зможе.

Тато-дрізд сопе:— Не раджу,

я не раджу,

я не раджу.

Мама крилами розводить:

— Теж мені ці заборони.

спорт нікому не зашкодить,

їжте кашу, чемпіони.

4

— Де журнал “Краса і мода”?

Ще сьогодні тут лежав!

Ах, це татова робота,

в інше місце перекр-р-рав.

— Як це, доню, зрозуміти?—

тато-дятел запитав.—

Ти не вмієш розрізнити

перекрає і переклав?

— А яка різниця, пре...—

схаменулася,— не тре-

— ба!— сміється братик-дятлик,—

впав їй в око юний дрізд

(перед ним вона скік-скік,

він й не гляне в її бік),

тож вона давай спихати

на своїх домашніх злість.

— Ти не каркай, дітвор-р-ра!

— Я не каркаю ніколи,

хто вже каркає у школі,

так це ти — моя сестра,

тенісистка-вертихвістка.

— Тихо, діти, не сваріться.

— Тату, йду на тренування,

а відтак на вшанування

ювіляра. Ви прийдете?

— Я прийду, авжеж, але ж,

доню, вислухай два слова:

а з літанням, доню, як?

— Про яке літання мова?

Про витання в небесах?

Що не бачила я в небі?

Так літати — без потреби!

Що ви, предк... ой стар... ой тату,

ви ще птах старої дати,

з вас сміються в школі, тату,

кажуть, ви не вихователь,

а прискіпка-обиватель.

5

На лінійку у дворі

шикувались школярі:

солов'ята, дятленята,

ластів'ята, дрозденята...

Мами, тата — збоку, збоку,

не підходьте ближче й кроку!

Шикувались у ряди

юні сови і дрозди.

Сови лупали очима,

наковтались в душі мила,

позіхали крадькома —

жаль, подушечок нема.

Підлетіли ластівки

і дрозди — два юнаки,

з них один став трішки боком,

на дятлинку кидав оком.

У дятлинки — кар!— сюрприз,

два разки намиста — приз

(міс по тенісу й красі,

за це ворону мерсі).

Всі зібрались, як сім'я,

вшанувати солов'я.

Ворон в чорному костюмі,

при краватці, з мегафоном,

ставши перед мікрофоном,

випнув груди і сказав:

— Тут, в уривчастій задумі...

(кар, простіть, не так сказав)

тут, в бездум'ї урочистім...

(кар, заплутався геть-чисто).

Врешті каркнув тричі “кар!”:

— Хай живе наш ювіляр,

відтепер —

пенсіонер.

Ювілярові на радість

почеплю медаль “За старість”.

Ворон вимкнув мікрофон

і відклав свій мегафон.

Соловей від здивування

аж присів —

онімів.

Чорний дрізд почав із фрази:

— Ми наразі,

ми наразі,—

дятел фразу підхопив:

— Ще не зсунулись по фазі,

при своєму ще умі!

Ворон каркнув:

При умі — не при умі —

але ж Я тут при кермі.

Всі мене тут поважають,

навіть лікар Зеленгаю

сам зі мною вже вітався.

Пугач-учень засміявся:

— Тато довго відмивався

від його крилостискання.

Ворон каркнув в мікрофон:

— Є-не-е ще запитання!

При такому є в мене

оголошення дрібне:

щоб піднять навчальний рівень,

я наказую віднині

відмінить уроки співів.

З криком:

— Кар! Ура! Пора!—

розліталась дітвора.

Сович ухав:

— Як я рад —

двійка з музики і співу

зіпсувала б атестат!

Засміялись ластівки

(без кар-кар, а навпаки):

— Радий, бо тобі, сопухо,

наступив ведмідь на вухо.

— Наступив-не-наступив,—

юний дрізд крильми забив,—

кар-кар-кар, нема різниці,

чи малини чи суниці —

аби в дзьоб,

чи осики чи ялиці —

аби стовп,

тьох-тьох-тьох чи кар-кар-кар —

аби в лоб!

6

Юний дрізд — вгору хвіст —

вийшов дрізд на поміст.

Дрізд штангіст. У дзьобі штанга

(в дзьобі маминім троянда,

щоб вітати переможця).

Але раптом — що це? Що це?—

юний дрізд

кинув штангу на поміст,

і почав, почав, почав —

дзьобом чухатись почав

під одним крилом, і другим,

і на спині, і на грудях.

Ворон:

— Кар! Перестань,

дурню, чухатись на людях!

В крик дроздиха:

— Де троянда?

Вже троянду з'їла банда!

— Що за банда? Звідки банда?-

дятел вийняв окуляри,—

справді, банда. Їх тут хмари!

Діти, швидко від ялиці!

Всі метнулись під осики,

їм, звичайно, без різниці,

де ялиці, де осики.

Писк і зойк:

— Ой-йо-йой!

Ворон каркнув сам до себе:

— По-англійськи змитись треба.

Без “прощайте”, без “гуд бай”

він покинув Зеленгай.

II

ОЛО ОЛО

ОЛО

НЛО супроти нього —

нуль, ніщо!

1

ОЛО

блискавично, на очах

форми змінює.

О жах!

То, як хмара, розпилилось,

то в клубок великий збилось,

то у формі блискавиці

кульової

прокотилось

по траві, і всі суниці —

з листям, квітом і травою —

прихопило зі собою.

ОЛО —

Що це, що?

Дятел

абревіатуру

“так-так-тук”— розшифрував:

Опізнав

Літальний

Об'єкт.

“Так-так-тук”, а в тім об'єкті

добрі субчики-суб'єкти,

це не мухи, не хрущі,

а кліщі, кліщі, кліщі.

Сович в крик:

— Впився кліщ мені в повіку!

Дятлик в плач:

— Язик, язик...

А кліщів без ліку.

ОЛО —

ще такого не було.

2

Вчитель співів соловей

цілий день не змовкав,

а співав, співав, співав -

насплітав з пісень сітей.

Диво-сіті — ці пісні,

і ні трішки не сумні.

І була у тих піснях

дивовижна сила:

не дала птахам вона

опустити крила.

3

Лікар-пугач із пінцетом

нахиливсь над пацієнтом:

— Трішки, трішки потерпи ще,

це ж робота нелегка —

це кліщище-бандитище

витягати з язика.

От і все. Болить? Не дуже?

Дятлик рюмсає:—Ве-ве.

— Не журись, маленький друже,

до весілля заживе.

Дятлик векає ще дужче.

— Що це, дятлику, з тобою?

На ось, квітка, гарна, бач,

а як пахне! На, не хникай,

забирай її з собою,

нюхай квітку і не плач.

Хто наступний?— пугач-лікар

нахилився із пінцетом

над наступним пацієнтом.

4

У дроздихи зсув на вазі:

— Брати вазу на Кавказ?

Ні, не брати — на Кавказі

накуплю ще кращих ваз...

все-таки візьму, згодиться,

хоч займе багато місця,

можна вазу до валізи

Прив'язать, якщо не влізе.

Тільки чим? Нова заминка...

Ох! Ох!—

вчотирьох:

дятлик-братик і дятлинка,

і дрозди — два юні брати

увірвалися до хати

з криком:

— Еврика! Де тато?

А дроздиха:

— Що за свято?

Ви Америку відкрили

чи якісь нові бацили?

Чорний дрізд змахнув крилом.

Не дверима, а вікном

він до хати залетів

і сторопів.

Сотня слів і сотня фраз

з горла проситься нараз:

— Я наразі, я наразі дрізд!

Що це значить — цей від'їзд?!

Це наруга над моїм

чесним іменем дрозда!

Це тоді, коли біда,

покидати рідний дім?!

Тут дроздиха затремтіла:

— Ой рятуймось!— і осіла.

У вікні, як голова,—

блискавиця кульова!

— Квітку, брате, до вікна!

Дятлик-братик:

— Ось вона!

Затремтіла блискавиця,

відсахнулась од вікна,

відлетіла і змаліла...

Чорний дрізд, що був збілів,

зрозумів усе без слів:

— Діти, еврика, вона,

диво-квітка,— чарівна!

Летимо на раду!

— Мамо,

а ви з нами?

— З вами, з вами!

5

Криком “зрада”

почалась пташина рада.

— Дятел-зрадник!— хтось прорік.

Вслід за вороном утік.

— Це неправда!— плаче дятлик.

Сович вперся:

— Зрадник, зрадник,

втік, покинув двох сиріт.

Почорнів дятлинці світ:

— Я не вірю в це, звичайно,

це брехня все!— і вона

подивилася благально

на дроздів, сумна-сумна.

Чорний дрізд кивнув:

— Брехня!

Пугач вигукнув:

— Негайно

Суперечку припиніть!

Тут питання так стоїть:

хоч і маєм зілля-зброю,

диво-зілля, але нас...

мало нас!

І нараз,

шию вигнувши дугою,

як не крикне пугач:

— Пугу,

нам іде підмога з Лугу,

нам підмога з Поля йде:

оси,

бджоли

і джмелі —

і великі, і малі —

а веде їх, а веде...

— Тато! Тато!— скаче дятлик.

— Справді, дятел їх веде,

аж земля гуде.

Дз-з-з-з-з-дз-з-з-з-з-з-з-зз.

Спів комах і спів птахів,

спів гаїв,

полів,

лугів...

6

Сович очі опустив:

— Ух, який я примітив!..

Що я тільки не патякав

ще у школі проти дятла.

Твір на вільну тему “Спів”,

як тоді я зрозумів?

“Спів”?— хіхікнув я.— Всім ясно!

Нецікаво, несучасно,

чи не може вихователь

тему твору поміняти,

щоб цікаво всім було —

про Лох Нес чи НЛО?”

Аж тепер самому дивно,

як сопів я: “Сміхота,

дятел мислить примітивно,

дятел гідний співчуття”.

“Співчуття!— аж скрикнув дятел.-

Думка правильна, чудова!

Хто ще здатен співчувати,

розуміє, про що мова”.

Спів співбіль,

співрозуміння.

Спів співпраця

та уміння

у любові, в дружбі жити.

— Чим свою провину змити?—

сович очі опустив,

сором совича здушив.

В бій,

мерщій!

7

Шикувалось військо в коло —

до крила крило,

навколо

ОЛО.

В бій!

Та бою, як такого,

не було.

Тільки-но зозулі зілля

роздали по дрібці всім,

як об'єкт у формі змія

на осиці поміж гілля

луснув, наче грім,

повалив осику з тріском.

“Самознищення під тиском”,—

фізик-дрізд

ще й подумати не встиг,

як ударна хвиля всіх

збила з крил і збила з ніг,

піднесла і розметала,

приглушила, притовкла...

В Зеленгаї небувала

дивна тиша залягла.

Дивна тиша — “шу-шу-шу”...

Я пишу, пишу, пишу

твір на тему... НЛО...

Але бачу, що у мене

є відхилення від теми...

Що ж то буде?!

О-йо-йой!