Василь Симоненко

Василь Симоненко - ДІД УМЕР

От і все.

Поховали старезного діда,

закопали навіки у землю святу.

Він тепер вже не встане

і ранком не піде

із косою під гору круту.

І не стане мантачкою тишу будити,

задивлятися в небо, як гаснуть зірки.

Лиш росою по нім буде плакати жито

і пливтимуть над ним непомітно віки.

От і все.

Поховали хорошу людину,

повернули навіки у лоно землі.

Та невже ж

помістились в тісну домовину

всі турботи його,

всі надії, жалі?

Та невже ж то

йому все віднині байдуже —

чи світитиме сонце,

чи ніч напливе?

Біль у душу мою закрадається вужем,

Відчай груди мені розпанахує, рве.

Я готовий

повірити в царство небесне,

бо не хочу,

щоб в землю ішли без сліда

безіменні,

святі,

незрівнянно чудесні,

горді діти землі,

вірні діти труда.

Хай шалені гудуть

над планетою весни,

хай трава пнеться вгору

крізь листя старе...

Я не вірю,

що дід із могили воскресне

але вірю,

що ні —

він увесь не умре.

Його думи нехитрі

додумають внуки,

і з очей ще віки пломенітимуть в них

його пристрасть і гнів,

його радощі й муки,

що, вмираючи,

він передав для живих.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.