Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

Старість

Сім десятків дідові старому,

Сам незчувсь, коли і відгуло, —

Вже лице пожовкло, як солома,

Борознами вкрилося чоло,

Сяють очі глибоко спідлоба,

Тільки пух лишивсь на голові.,,

Лає син, що ні чорта не робить,

Допіка невістка; ще живі?

Остогидло діду хліб жувати,

Слухати образи від усіх,

Ціле літо горобців ганяти

Та граків сусідові на сміх.

Ваять би істик, торбу через плечі

І піти світ за очі з села,

Але звик до хати, до малечі,

Що його, мов батька, облягла-

Все стерпить, хіба заплаче стиха,

Дивлячись на добрих малюків.

Все стерпить — докори, сором, лихо —

Лиш би вмерти на землі батьків!