Василь Симоненко

Василь Симоненко - РУСЬ

I

З глибин віків і гордо, й величаво

Встає легендами овіяне ім'я.

Минуле — сон, але сліпа змія

Не отруїла доблесті і слави.

То ж не орда завзята і кривава

Нежданно появилася в степах,

Щоб у сплюндрованих і спалених містах

Шуміли оргії і варварські забави.

То встала Русь в кольчузі і шоломі,

Щоб їй стихія покорилась дика,

І вів її у далі невідомі

Син Перуна Олег-владика…

І Візантія снила крізь туман —

Підводив голову народжений титан.

II

Підводив голову народжений титан,

І йшли назустріч вічності і смерті

Нездолані, гарячі і уперті

Дружини непокірливих слов'ян.

Русь не дрімала, стомлена і млява,

Забившися ведмедем у барліг,

Бо відчували грек і печеніг

Відлуння кроків князя Святослава.

Цвіли хоругви руські на Дунаї,

І Доростол навіки записав,

Що мертвий воїн сорому не має.

І ворог знав, підступний і лукавий,

Що витязь тут не здобичі шукав

І війни йшли не тільки ради слави.

III

І війни йшли не тільки ради слави,

Бо іншій все корилося меті —

Меч Святослава прокладав путі

Для мудрості ясної Ярослава.

Коли була Європа в забутті

Та істина у вогнищах палала,

Антична мудрість гордо оживала

В твоїм, о Русь, допитливім житті.

За ясні зорі і за тихі води

Ішли в бої сини твого народу

І гинули, слабіючи від ран.

Але тебе ця кров не зупиняла,

Бо ти й тоді, хай підсвідомо, дбала

За кращу, світлу долю всіх слов'ян.

30.IV.1956

Джерело: В.Симоненко. У твоєму імені живу. “Веселка“, К., 1994.