Василь Симоненко

Василь Симоненко - ЗЛОДІЙ

Дядька затримали чи впіймали —

Дядька в сільраду ескортували.

Дядька повчали і докоряли:

„Як вам, дядьку, не ай-ай-ай

Красти на полі свій урожай!

У кого ви крали?

Ви крали в себе.

Це ж просто сором красти свій труд”.

Дядько понуро тім'я теребив

І смакував махру.

Дядько кліпав товстими віями,

Важко дивитись в очі ганьби,

Важко йому із домашніми мріями

Враз осягнуть парадокси доби.

„Так воно, так, — у кулак кахикав, —

Красти пагано, куди вже гірш”.

Рвися з горлянки свавільним криком,

Мій неслухняний вірш.

— Чому він злодій?

З якої речі?

Чому він красти пішов своє?

Давить той клунок мені на плечі,

Сором у серце мені плює.

Дядька я вбити зневагою мушу,

Тільки у грудях клекоче гроза:

Хто обікрав, обскуб його душу,

Хто його совісті руки зв'язав?

Де вони, ті відгодовані й сірі,

Недорікуваті демагоги й брехуни,

Що в'язи скрутили дядьковій вірі,

Пробираючись у крісла й чини.

Їх би за грати! Їх би до суду!

Їх би до карцеру за розбій!

Доказів мало??? Доказом будуть

Лантухи вкрадених вір і надій.