Всі публікації щодо:
Сковорода Олександр

Мелодії життя

О Сонечко миле, о атмосфера,

о самоцвіти Землі глибини,

пружні і чисті підземні джерела,

Сонячний цвіт у весняній воді.

Сонячна квітка, пружне проміння,

ока небесного щира блакить,

вільний політ і земне притяжіння ,

вітер, і простір, і вічність, і мить.

Сонячна квітка в безкрайнім просторі,

Сонячним цвітом спалахує море,

Сонячна стежка іскриться-співає

у неозорому моря розмаї.

О сонячний вітер, о вітер весняний,

вісник із світу, що був перед нами,

спогаду-мрії єдине дихання,

вдих незапам'ятний, видих останній.

Ніжно дзвенить і співає вода,

пісня летить і зника без сліда .

В шепоті вітру і в дзвоні струмків

ритм потаємний життів і світів.

В просторі моря і в просторі волі

промені-струни, чарівнеє коло,

струни і струми жіттів до життя,

промені-стежки життя з забуття.

Воля і простір і голос світів,

пам'ять від тих, хто горів і світив,

стежки і прірви забутих глибин,

кам'яні знаки загублених сил.

А вода все співа , точить камінь і мчить,

сама в собі одна - вічність, стежка і мить.

Гір громаддя й віків і премудрості слів

повертаються в спів, струмінь, біг і мотив.

Прагнуть струмки загубитись у морі,

тане в безмежності пам'ять про гори,

ходять бездумно і піняться хвилі,

стежку і мрію згадати не в силі.

В розпачі бурі гримить океан,

вихори хмурі летять по світам.

Сила безсила без цілі й мети

мрію забуту не в силі знайти.

У знемозі стихає гроза і вода.

Не знайшовши слідів, без сліда пропада .

Та в глибинах води і в небес висоті

розбудився мотив, щоб колись прорости,

щоб у сяєво дня і в безмежність нічну

прорости й обійнять цю без меж глибину,

на палітрі небес чудо-цвітом Землі

написать і впізнать вічність в миті одній.

Сонце, я і Земля, мить, що рівна життю,

поманила й пішла у небес висоту.

Знов у краплях дощу і в обличчях квіток

я блукаю й ловлю голос вод і зірок.

Голос Сонць і світів, і єдина вода

їх дощів і морів, і одна глибина,

відчай, вічність і спів,

ця стрімка вертикаль від зірок до морів.

А вода все співа , поїть камінь і мох,

таємнича й жива, вісник давніх епох.

Сіють краплі дощу смуток схованих сил,

що цвіли в давнину, рвались вгору і вшир.

А вода все пливе, і співає весна,

і проміння живе у воді розцвіта .

Розцвітає життя, барви іскор і сил,

і в світи пролягла стежка Сонячних хвиль