ОЛЕКСАНДР СКОВОРОДА

Поема повернення на Землю - ОЛЕКСАНДР СКОВОРОДА

Тихо пливуть хмаринки,

тихо струмиться час.

В небі нічному зірки

сяють в останній раз.

Світ величезний і сонячний,

Світе далеких доріг,

Час мені стати променем

в травах і росах твоїх.

В небі займусь я веселкою

після дощів грозових,

стану калюжою теплою

для пробігаючих ніг.

Що обійнять не судилося,

стане навічно моїм,

зоряним світлом розкриється

вічний і ніжний мотив.

Зорями, травами й веснами

сяюча мить спалахне,

яблунь квітками чудесними

для неземного мене.

Ягоди вишні й смородини,

чудо-дарунок Землі,

ягоди спілі, міжзоряні,

будуть всміхатись мені.

Буде всміхатися зорями

вишеньки трепетний цвіт,

розпромениться просторами

вишнево-сонячний світ.

Стануть розкритими простори,

стануть прозорі світи.

Ягоди з стежками босими,

як мені вас віднайти?

Ще раз пробігтися лісом

днем, що просяє й мине,

шелестом вітру і листя

кличуть доріжки мене.

Плетиво стежок кружляє

в росах, туманах, снігах,

пам'ять пливе й оживає

світом чудесним у снах.

Світ неповторний, чудесний,

Сонця, Землі і води.

Осені, зими і весни,

проліски, стежки, сліди.

Щем горизонтів непройдених ,

ластівки вільний політ,

виринуть з безвісті чорної

пам'яттю сонячних літ.


Світ спалахне і відтвориться

покликом давніх доріг,

займуться променем Сонця

мрії, забуті навік.

Мрії прекрасні, нездійснені,

жертви жорстоких віків,

раптом розквітнуть і визріють

золотом зерен і слів.

Вічна, прадавня і щира

пам'ять Землі глибини

в долю, дорогу і мрію

ввійде диханням весни.

Тихо пливуть хмаринки,

тихо струмиться час,

в вічному небі зірки

сяють-цвітуть для нас.

Вічність, що цвітом розкрилася,

чудо квітуча Земля,

ми упізнали й зустрілися,

доля-дорога моя.

Сонячним цвітом горить горизонт.

Вабить доріжка у вільний польот .

Вічні, чудесні і урочисті

ваблять-танцюють Сонячні іскри,

іскри барвисті далекого світу,

зоряні очі, росами вмиті.

У блакиті небес розцвітає Земля.

Горизонти горять, і спалахую я.