Всі публікації щодо:
Сковорода Олександр

Поема завершення і початку шляху

У просторі небес і у тиші лісів

Розчиняюсь я весь, як припинений спів.

Заплелися стежки, і чудесний мотив

Їх веде навпаки, у весну моїх снів.

Час закінчив свій біг, тихо вічність співа .

У сплетінні доріг моя пам'ять жива.

Заплелися стежки по лісах і снігах,

І проходять віки феєрією в снах.

Промениться роса, краплі щирі й живі,

Різнобарвні сонця запалились в траві.

Мить сліпуче-жива ріже пам'ять і зір,

Пам'ять темних проваль і сліпучих прозрінь.

Там болота липкі, свідки бруду й падінь,

Відчайдушні ривки до нездійснених мрій.

Плазування в багні і вершин розкриття,

За що дано мені це буття і життя?

Пастки замкнутих кіл і розриви прозрінь,

Маяки світлячків у безодні нічній.

І міжзоряна даль у прекрасних очах

В мене вп'ялась як сталь, вибухає як жах.

Мерехтінням зірок палить образ чужий,

І біжу я як вовк, сам від себе не свій.

Біг в ніщо, нікуди, крізь сніги і роки.

Пам'ятають сліди лиш сухі будяки.


Зірку вкрали з небес. Замерзає мотив,

У країну чудес більш немає мостів.

Заростають стежки, і приходить мій строк

Повернуть навпаки шлях, що йде від зірок.

Із трави і роси, з небуття і із сну

Променяться шляхи, що ведуть у весну.

Я іду в небуття, у траву і в росу,

Промениться життя і летить у весну.

Затухає мотив і іде в небуття.

Що й навіщо творив, не допру до пуття.

Закінчились листки. Що хотів – написав.

Дух творіння п'янкий відлетів і пропав.

Але я ще не впав і готую заряд.

Я вмонтую запал у дзвінкий світогляд.

З небуття і із снів піде в вільний політ

Мегатонний мотив, як грімкий динаміт.

Із простору небес і із тиші лісів

Променюсь я увесь із прадавніх часів.

Мить сліпуче-жива все біжить у віки,

І палають слова, моїх мрій маяки.

Завершить і забуть , і спочатку почать ,

У струмок заглянуть, сон-траву привітать .

І в бездонну блакить, що ховає зірки,

Заглянуть і відкрить час в минулі віки.

Запах хліба й землі і далеких доріг

Тисяч літ, що пройшли і прийшли у наш вік.

Знову квітне земля, проростають хліби,

І весна запашна розтопила сніги.

Знов в вершинах небес ми шукаєм ключі,

Що згубилися десь в придорожній траві.

Сяють краплі роси над ключами життя.

Сяє промінь зорі із глибин забуття.

Недосяжність зірок, неповторність доріг,

Міріади стежок, мрій, покликань і ніг.

Ніжно шепчуть квітки сон-трави навесні

Казки давніх віків, що забулись у сні.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.