Всі публікації щодо:
Сосюра Володимир

І пішов я тоді до Петлюри

І пішов я тоді до Петлюри,

бо у мене штанів не було.

Скільки нас, отаких, попід мури

од червоної кулі лягло.

Ми пройшли золотими ланами,

крізь огонь і синяву пройшли,

та навіки, навіки за нами

оселедець, погони та шлик.

Може, серце порвали — не знаю;

може, серце порвали в бою...

Як заграють „Ви жертвою палі...”,

головою об мури я б’юсь...

І підходе товариш до мене,

мов дитину, під руки бере...

О моя Революція, нене,

може, син твій од болю умре!

(1924)