ВОЛОДИМИР СОСЮРА

САД - ВОЛОДИМИР СОСЮРА

В огні нестримної навали рубали, різали наш сад... А ми дивилися назад і за минулим сумували...

Руками власними тюрму творили ми собі одвічну... О будьте прокляті,— кому назад повернуте обличчя!

Кати нас брали на штики за слово, правдою повите... Ви ж розумієте?! Віки не знали ми, чиї ми діти!..

Хтось застромив у серце шило в чеканні марному весни... В саду розкішному лишились одні пеньки та бур'яни.

Кати на струни наші жили тягли із рук, як сон, блідих... І з нас співців собі купили, щоб грали їм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками, нам тільки снився волі гук. І похоронно над полями кричав і плакав чорний крук...

Він нам кричав про волі гнів, щоб ми повстали, захотіли!.. Й кривавий дзюб об струни-жили в безкраїм розпачі точив...

Коли ж приходили раби володарям на струнах грати, серця не тисло від журби і не обурювали грати...

А струни плакали... Не в бій — вони нас кликали в утому... Та от прийшов співець новий і в струни вдарив по-новому.

І ми здригнули!.. Душі громом залив музичний буревій, що мчав, мов рокоти ріки, що рвався вдаль крізь піну шалу! І розцвіли старі пеньки, і бур'яни травою стали...

Це вдень було, коли той спів так схвилював серця всім хорі... А уночі вже сад шумів і крізь гілля сміялись зорі... Так несподівано і скоро наш сад постав і зашумів...

Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. І навіть хмиз угору дерся!.. Краю любий!..

Ми дочекалися весни, ми вже підходимо до брами!.. Це ти той сад, о краю мій, колись порубаний катами!.. Над золотими берегами ти знов шумиш, такий рясний...

1928, Харків



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.