МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

КРАЙ КОМІНКА - Михаил Старицкий

В моїй хатині тепло, сухо,

Палають весело дрова;

Надворі стогне завірюха,

Мов звір голодний завива.

І наддає пергу гризоті

Та каламуття голові...

Ох, як тепер отій голоті

Сидіть в нетопленім хліві?

Стирчить в заметах-горах хатка,

Подертий дах геть набік зліг,

Замісто скла паперу латка,

Проз стіни скрізь пробився сніг,

Над піччю капає із стелі,

І глина ляпає на піл;

У хаті лава тільки й стіл,

Нема й заводу тут постелі,

Чи подушок посагових,—

Лиш двоє ряден старових

Та оберемочок соломи...

Дрібнята матері-сіроми

На ній, посинівши, лежать...

А мати їх, сердешна мати,

Немов з хреста сьогодні знята,

Не буде цілу нічку спать,

Бо треба хліба заробити;

Сидить бліда, немов мара,

Іще, здається, й не стара,

А тільки, видко, лихом бита,—

Сидить і шиє в самоті

Та й на сиріток поглядає...

Каганчик ледве, ледве сяє;

Над ним снує туман густий,

В кутках горбатих аж чорніє,

Немов діди які стоять...

Дитинка стала щось стогнать

Та кашлять... в неньки серце мліє.

Звелася, нишком підійшла,

Зняла останнюю свитину,

Укрила хворую дитину

І знов робити почала...

Тільки на віях замигтіла

Сльоза гірка та накипіла...

Так от кому страшна зима,

А нам байдуже завірюха:

В моїй хатині тепло, сухо

Й палають весело дрова!

1879