ВАСИЛЬ СТУС

Наснилося, з розлуки наверзлося - ВАСИЛЬ СТУС

Наснилося, з розлуки наверзлося,

з морозу склякло, з туги - аж лящить.

Над Прип'яттю світання зайнялося -

і син біжить, як горлом кров біжить.

Мов равлики, спинаються намети,

а мушля в безсоромності цноти

ніяк не знайде барви для прикмети

твоїх надсад, твоєї німоти.

І шклиться неба висліпла полуда -

Тверда труна живих, як живчик, барв.

Бреде зоря - сновида і приблуда -

Одержаний задурно щедрий дар.

А човен побивається об здвиги

Повсталих хвиль, твердих, немов стовпці.

...Підтале чорноводдя зелен-криги

займається світанком на щоці.