ВАСИЛЬ СТУС

Сто плах перейди, серцеокий - ВАСИЛЬ СТУС

Сто плах перейди, серцеокий,

сто плах, сто багать, сто голгоф,

а все оступають мороки

і все твій поріг зависокий,

бо світ розмінявся на кроки

причаєних надкатастроф.

Бо що застарі наші болі

над цей невидимий стобіль?

Всі вітри зійшлися у полі

і владять тобою поволі

і грають тобі на басолі

страшний козачок божевіль.

Зростає твій крик кострубатий

кущами знімілих морок,

поділено світ на квадрати,

і в душу вгризаються ґрати,

і гнів твій, твій біль пелехатий

подимний збирає оброк.

До хащі озвалася хаща,

біда гомонить до біди,

вітчизно, ти вже розпропаща,

куди ж ти проклала і нащо

свої ошалілі сліди?

Заклечано землю дротами,

планету дроти оплели,

і долю козачу постами,

неначе козу, провели.

Сто днів душогубцями висять,

таж ось твій кондак і тропар.

Уже божеволіє місяць

між ультрамаринових хмар.

Я поглядом зизим шукаю

в безодні зорю золоту.

Кричу, її зву, накликаю,

а як не знайду - то зблукаю

і власні сліди замету.

З високої тверді явися,

в земному бездонні - ярій.

По людях, бідо, не по лісі -

дорога твоїх веремій.

Ряхтить у вогнях телевежа,

рубінові набризки лих,

за власні заходити межі

ти зможеш, мій любий, як зміг?

Коли розступаються гони -

то ти через прірву ступай.

І де ви поділись, полони,

і де він подівся, той край?