Всі публікації щодо:
Свідзинський Володимир

Теперішнє! Мов хатка картяна

Теперішнє! Мов хатка картяна,

Ти падаєш од подиху зітхання,

Од руху вуст – а завжди непорушне.

Теперішнє! Золотогранна свічка,

Що кожну мить згоряє безнастанно

На сонячнім престолі, а проте

Стоїть на нім од віку і до віку!

Моє “тепер“! Ти ж і тоді було,

Коли я цілував кохане тіло,

І нині є, коли в землі глибокій

До нього смерть устами припадає.

Ти – день і ніч, початок і кінець,

Стріла й мета, весна і зов’явання.

В тобі шукав я і в тобі знаходжу,

В тобі був юний і в тобі старію.

О дивна мить! Мов крізь кораль намиста,

Крізь тебе нитка часу переходить,

То золота, то чорна, то безбарвна.

Нічого не існує, опріч тебе,

Але й тебе нема. Вуста не встигнуть

Тебе назвати, як зникаєш ти.

Ось я веду про тебе пісню цю:

Ще звук не вмер, а ти уже навіки

Відбігла від народження його,

Уже ти відокремилась від слова,

Яке я щойно вимовив.

Майбутнє

Тобою стало – й відступило в давнє.

26.Х.1937



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.