Всі публікації щодо:
Свідзинський Володимир

Моя радість самотня й загублена

Моя радість самотня й загублена,

Як цвіт ірису в комиші.

Ні від кого я в дар не беру її,

Самосівом зринає в душі.

Мерехтить потаємно і трудно,

Як світло зірниць уночі.

Та ніхто не шукає привіту в мене,

І скарб мій – більше нічий.

Я живу в покинутім теремі.

Запалю найясніші вогні,

Жду – немає нікого.

А в темряві

Сни чудовні лестять мені.

Все пишу на погаслому попелі

Мрійну казку свою про любов.

Слова безумні зриває негода,

А я креслю їх знов і знов.

Або музику, повну благання,

Вкладаю в слова несказані,

Що падуть, як зоряні промені,

Крепом темряви перев’язані.

1933



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.