Всі публікації щодо:
Свідзинський Володимир

Дитинство

Рушив вітер ясенові віти,

Сколихнув шумку свою колиску.

А від сходу,

крізь запону листя, –

Повінь блиску.

Білі ружі тепло засіяли,

Розсвітився промінь на леваді.

Я не сам:

таємний дух зо мною

В давнім саді.

То сміється дзвінко за кущами,

То в алею за собою кличе;

Промайне і зникне десь обличчя

Таємниче.

І чого ти криєшся від мене?

Поєднаймо, мила, дружні руки

Та й біжімо разом на поплави

Та на луки.

Все поділим: золото полудня,

Коників чечекання томливе,

Пахощі рясної конюшини,

Вітру співи.

І поділим плюскіт вод прозорих

На піщаній замілі в затінні,

І піймаєм рибку тріпотливу

В баговинні.

Аж тоді, як місяцева дужка

Заясніє в небі голубому,

Ти повернеш в теплу сутінь саду.

Я – додому.

З книги “Вересень“ (1927)



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.