Всі публікації щодо:
Свідзинський Володимир

Прийшов до саду, де був хлопчиком

Прийшов до саду, де був хлопчиком.

В паморозній тиші вечора

Усі дерева сколихнулися.

– Де ти так довго-довго був?

Либонь, усі світи обійшов,

Обтрусив золоту яблуню,

Пив воду з лиця місяця,

Здобув уламок веселки?

Я став, відказую тихо:

– Золотих яблук не рвав,

З криниці неба не пив води,

До веселки ані дойнявся.–

Усі дерева посмутилися.

Коли паморозь – сад глибокий,

В саду світліє вікно.

Увійшов я – там дід замшілий,

На чугаїні червоні вуса,

Під чобітьми мокрявий слід.

Я ліг на тапчан рипливий,

На ньому рядно у смужках,

Тільки синя притьмарилася,

За довгі літа намеркла.

Розпочинає замшілий дід:

– Що був собі хлопчик малий,

Та пішов у далекий світ,

А горбата за ним услід...

Тріщить у грубці солома,

Смертний сон облягає вії,

Як той іній навислу стріху.

13.I.1931