ОЛЕНА ТЕЛІГА

ПОДОРОЖНІЙ - ОЛЕНА ТЕЛІГА

Ти - тільки випадковий подорожній

На запашнім, заквітчанім шляxу.

(Л.Могилянська)

I

Відпочинеш і підеш знову,

Що ж, заходь до мойого дому,

Щоб вином моїм рубиновим

Затопити дорожню втому.

Гостре щастя раптовим блиском

Мою душу до дна пропалить:

Не чужий ти, а свій і близький,

Це ж на тебе я так чекала!

В день звичайний розквітне свято,

Мов бузок запашний у січні,

І кохання, легке й крилате,

Я запрагну змінить у вічність.

—-

Ти відходиш вже? Що ж, не плачу.

Не сумуй і ти, подорожній!

Хтось незнаний нам шлях призначив,

І покинуть його не можна.

Біль зламаю, а сльози витру,

В зимну ніч, на твої дороги

Тільки сміх мій весняним вітром

Буде бігти - тобі навздогін.

II

Догорає, попеліє дивне щастя…

Зажурився день - замріяний і млистий,

А думки мої, натхнені та квітчасті,

Опадають вересневим, жовтим листям…

Ось пішов собі звичайний подорожній,

Більш нічого. Навіть плакати не смію.

Тільки в душу безборонну і порожню

Сум летить непереможним, чорним змієм.

Прийдуть люди - не чужі, не випадкові, -

Буду жити і сміятися, як досі,

Хоч життя мого весняну, світлу повінь

Надпила - у перший раз - холодна осінь.

III

Ох, чому ж це серце б'ється молотом,

А уста мої - розквітла китиця?

І чому це полум'ям і золотом

Кожна річ в моїй кімнаті світиться?

Повернувся, хоч тебе й не кликала!

А слідом - весна моя заблукана,

І згорають у вогню великому

Всі закони, що були розлукою.

Знову осінь утікає злякано

Під травневою, рясною зливою:

Перший раз сьогодні я заплакана,

Не сміюся, бо така щаслива я!

Залишайся! Щастя вип'ю келихом,

Однаково, чи своє, чи вкрадене!

Буде шлях тобі без мене - скелистим,

А життя моє без тебе - зрадою.