ІЛЛЯ ТУРЧИНОВСЬКИЙ

АВТОБІОГРАФІЯ - ІЛЛЯ ТУРЧИНОВСЬКИЙ

Списася мною многогрішним, Ілією Турчиновським, священиком і намісником березанським, житіє і страданіє своє в пам'ять

дітям своїм, і внукам, і всьому потомству

Аз многогрішний Ілія рожден от благочестивих родителей, в городку Березні в 1695 року, іюля 20 дня, от отця Михаїла, сотника березанського, і матки Анни Садковськовні; воспитан во благом наказанії. Приспівшу возрасту моєму, вдаша мя родителіє мої книжному ученію при церкві святоуспенськой березанськой, за священика і намісника тоєй церкві Павла, і к дяку Іоанну Кудинському, где я обучился граматики, часловця і псалтирі; і когда в больший возраст достигшу ми, отець мой, отходя в поход воєнний, в 1709 году, в Польщу (где і в Ляховичах полк увесь переяславський із полковником Мировичем шведи чрез зміну гетьмана Мазепи взято), мні приказал править господарством; когда же отець мой з походу з-под Ляхович, от шведських рук сохранен, сам един (а сотня вся там з полком пропала) пришол в дом, много мні укоризни, з накладом немалих ран, за непорядок домовий наложил; чего я в младих літах не могл розуміть.

От того времені стал я сожаліть о науці своей, якую за господарством позабил і, оставля отця і матку, отийшол 1710 года із Березні по школам волочитись. І шедши малий путь, достиг града Чернігова і тамо при церкві Воздвиженія Господня малое время поживши, отийшол в сотню в село Синявку, где через год живши, там, при церкві Покровськой, обучился книжного чтенія і пінія, ібо хоча й трудился через три года в богоспасаемом граді Кієві в монастирі Святомихайловськом при ігумені Іоаникії Сенютовичу і при наміснику Варсонуфії і уставнику Гедеоні, за канархистру лівого кліроса, та й то еще на кошті одного ігумена і до школ латинських почав був, за ректора Прокоповича, а подпрофесора Загурського, ходить; от якого ученія, за отсутствієм отця моего у войсько против шведа под Стародуб, где в 1708 года король шведський в Стародубі і вся армія его зимовала, маткою моєю з Кієва взят і за домашнею суєтою всего позабув. І в той Синявці обучившись, в сотника тамошнего Мандрики за писаря дворового був і сина его Петра псалтирі обучал. І оттоль для повиданія боліє світа і ученія пойшл з двома молодиками большими, Семеном і Іваном, в Литовськоє княженіє во королевський град Могилев. І шедши многим путем, пущею, дній два без людей, якіє молодики, видя в мене деньги і одіяніе не ветхое і уже надходящу вечеру, устремишася на мя не человічесько, но аки звіріє, хотя мене убить. Єдин тайно немалим древом хотіл мене у главу уязвить, но божіїм защищенієм і матері святой его защищен я от глави, но по книжках, якіє на правом плечі мною несені були, ударил, от которого я бою упал о землю; і тамо мя лежащего розділи із одіянія і деньги, якіє при мні були, із одіянієм побрали. І чиняху, стоя надо мною, зваду: єдин Іоанн желает мене убить у смерть і заволокти з дороги внутр пущі, а другий, Симеон, якоби милосердуя о мні, совіт подал звести мя далечайше з путі, і нага к древу прив'язать на сніденіє комарам іли звірям; но божією силою і заступленіем моєї помощниці Матері Божей, ощутяся акиби от сна, не чувствуя і мало болізні, зхватясь в єдной кошулі, ялся бігу обратно путем тим, отколь і шествовали. І біжа з немалим риданієм, молил матір божію, да ізбавить мене от тих лютих Діоклетіянов, і голосно кричал о рятунок; то оніє убійці, біжа за мною, аки звіріє за агнцем, немалий путь; і яко оніє тілом толсти, к тому же і п'яні, не могли постигти і кричали голосно, даби я остановился, із немалою клятвою крестним знаменієм утверждая не убить мене, но іти купно к Могилеву, з обіщанієм мні все плаття возвратить. Якой я от них клятві яв віру, оградил себе крестним знаменієм і, прочитав „Богородице діво, радуйся” і возложася на помощ і заступленіє Матері Божієй, пришол до оних. Якіє оба яша мя в руці і о землю вдариша, скрежетаху на мя зуби своїми і связаша ми руці і нозі, покушахуся нести мя внутр пустині і тамо мя смерті предать. Видя я остатноє своє окончаніє і лютую смерть, лежа, сказивал оним: „Та коли клятва ваша і крестное знаменіє в правді остается, усумнітесь і убойтесь Бога. За что ви мене желаете убить? І самі за убійство не ізбігнете лютійшей муки і здісь, і на втором пришествії. А буде желаете денег і плаття моего, я вам вовся дарую і нікому сей тайни не явлю”. То оніє, польстившись деньгам там і устрашая мя убійством, єжелі би кому об'явил, розв'язали ми руці і нозі і отдаша мні одіяніе і книжки з торбою, якіє от строгого вдару вполдощечки поламались, а деньги, рублей десять, к себі взяли. І тако із оними злосниками яхомся в путь свой. І дойшли ночу до села, к границі польськой, маєтності Печерського монастиря, зовемого Попова Гора. В якой жиючий городничий єро-монах Феодосій, усмотря мене в церкві в пінію і чтенію іскусна, сказал дяку того села, чтоби мя принял до половини дяковськой: і потому мя і принято. Чему я и рад був ізбить своїх врагов.