ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ЯК ДИТИНОЮ, БУВАЛО

Як дитиною, бувало,

Упаду, собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

 

«Що, болить?» — мене питали

Але я не признавалась —

Я була малою горда,—

Щоб не плакать, я сміялась.

 

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма,—

 

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.