Всі публікації щодо:
Фольклор

Що сі в полі забіліло

Що сі в полі забіліло,

Ой чи гуси, чи лебеді?

Тепер гуси не літають,

А лебеді не пливають,—

Татарове полон женуть:

Один полон з жіночками.

Другий полон здівочками,

Третій полон здіточками.

Стали кошом під Яришом,

Та взяли сіпаєвати:

Дівка впала паробкові,

А тещенька зятенькові.

Взяв він її попри коні.

Ой кінь біжить дорогою,

А тещенька терниною;

Назад себе поглядає,

Кровця сліди заливає,

Чорний ворон залітає,

Тоту кровцю іспиває.

Приїжджає він до двору:

„Вийди, вийди, татарочко!

Привівєм ті невільницю,

А до смерті робітницю”.

А вона ї та й завела.

Три роботи загадала:

Оченьками стадо пасти,

Рученьками кужіль прясти,

Ноженьками колисати.

Теща дитя колисала

І дитині приспівала:

„Люлю, люлю, татарчатко,

По доненьці унучатко!

Бодай стадо виздихало,

Бодай кужіль спопеліла,

Бодай дитя скаменіло!”

Учув тото вірний слуга:

Чи чули ви, панєнько,

Як вам кляла робітниця:

„Бодай стадо виздихало,

Бодай кужіль спопеліла,

Бодай дитя скаменіло!”

Ой побігла татарочка.

Бігла боса без пояса

Та вдарила по личеньку

Свою рідну матіноньку!

„Ой ти, доню, моя доню!

Не тілько—м тя годувала,

По личеньку тя не била”.

„Мамо ж моя старенькая,

По чім же сь мя іспознала,

Що сь мя доненьков назвала?”

„В неділю сь барвінок різала

Та й си пальчик відрізала,

І потому—м тя спізнала”.

„Мати моя, мила мати,

Скидай з себе тії лати,

Возьми дорогії шати.

Будеш з нами панувати!”

„Ліпші мої вбогі лати,

Ніж дорогі твої шати;

Я не хочу панувати,

Піду в свій край загибати”.

„Слуги ж мої та й вірнії!

Пряжіть коні ворони,

Везіть мамку в єї краї!”