ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ - НАРОДНИЙ ЕПОС - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ - НАРОДНИЙ ЕПОС - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Як із день-години

Зчиналися великі войни на Україні,

Оттогді ж то не могли обібрати,

За віру християнську одностайно стати;

Тільки обібрався Барабаш да Хмельницький,

Да Клиша білоцерківський.

Оттогді вони од своїх рук листи писали,

До короля Радислава посилали.

Тогді ж то король Радислав листи читає,

Назад одсилає,

У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:

„Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,

А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,

А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоть писарем

військовим“.

Оттогді ж то небагато Барабаш,

Гетьман молодий, гетьманував —

Тільки півтора года.

Тогді ж то Хмельницький добре дбав,

Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,

А ще дорогими напитками його вітав

І стиха словами промовляв:

„Ей, пане куме, пане Барабаше,

Пане гетьмане молодий!

Чи не могли б ми з тобою удвох

Королевських листів прочитати,

Козакам козацькі порядки подавати,

За віру християнську одностайно стати?“

Оттогді ж то Барабаш, гетьман молодий,

Стиха словами промовляв:

„Ей, пане куме, пане Хмельницький,

Пане писарю військовий!

Нащо нам з тобою королевські листи удвох читати,

Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати? ;

Чи не лучче нам із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-сіль по вік-вічний уживати?“

Оттогді-то Хмельницький на кума свого Барабаша

Велике пересердіе мав,

Ще кращими напитками вітає.

Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий,

Як у кума свого Хмельницького

Дорогого напитку напивсь,

Дак у його і спать поваливсь.

Оттогді-то Хмельницький добре дбав,

Із правої руки, із мезинного пальця

Щирозлотний перстень ізняв,

Із лівої кишені ключі виймав,

З-під пояса шовковий платок висмикав,

На слугу свого повіреного добре кликав-

покликав:

„Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!

Велю я тобі добре дбати,

На доброго коня сідати,

До города Черкаського,

До пані Барабашевої прибувати,

Королевські листи до рук добре приймати“.

Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,

Добре дбав,

На доброго коня сідав,

До города Черкаського скорим часом,

Пильною годиною прибував,

До пані Барабашевої у двір уїжджав,

У сіни ввійшов — шличок із себе скидав,

У світлицю ввійшов — низький поклон послав,

Тії значки на скам'ї покладав,

А ще стиха словами промовляв:

„Ей, пані, — каже, — ти, пані Барабашева, гетьманова

молодая!

Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,

На славній Україні з Хмельницьким великі банкети

вчиняють,

Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,

А мені листи королевські оддати,

Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким

Удвох прочитати

І козакам козацькі порядки давати?“

Оттогді ж то пані Барабашева, гетьманова,

Удариться об поли руками,

Обіллється дрібними сльозами,

Промовить стиха словами:

„Ей, не з горя-біди мойому пану Барабашу

Схотілося на славній Україні з кумом своїм

Хмельницьким

Великі банкети вчиняти!

Нащо б їм королевські листи удвох читати?

Не лучче б їм із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?

А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьма

молодий,

На славній Україні огнів да тернів ізгашати,

Тілом своїм панським комари годувати —

Од кума свого Хмельницького“.

Оттогді ж то пані молодая Барабашевая

Стиха словами промовляє:

„Ей, слуго, повірений Хмельницького!

Не могу я тобі листи королевські до рук подати,

А велю я тобі до воріт отходжати,

Королевські листи у шкатулі із землі виймати“.

Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,

Як сі слова зачував,

Так скорим часом, пильною годиною

До воріт одходжав,

Шкатулку з землі з королевськими листами виймав,

Сам на доброго коня сідав,

Скорим часом, пильною годиною

До города Чигрина прибував,

Свойому пану Хмельницькому

Королевські листи до рук добре оддавав.

Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,

Королевські листи у кума свого Хмельницького

зоглядає;

Тогді й напитку дорогого не попиває,

А тільки з двора тихо з'їжджає

Да на старосту свого Крачевського кличе, добре

покликає:

„Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Крачевський!

Коли б ти добре дбав,

Кума мого Хмельницького живцем узяв,

Ляхам, мостивим панам, до рук подав, —

Ще б нас могли ляхи,

Мостивії пани,

За білозорів почитати“.

Оттогді-то Хмельницький

Як сії слова зачував,

Так на кума свого Барабаша

Велике пересердіе мав,

Сам на доброго коня сідав,

Слугу свого повіреного з собою забирав.

Оттогді-то припало йому з правої руки

Чотири полковники:

Первий полковниче — Максиме ольшанський,

А другий полковни-че — Мартине полтавський,

Третій полковниче — Іване Богуне,

А четвертий — Матвій Бороховичу.

Оттогді-то вони на славну Україну прибували,

Королевські листи читали,

Козакам козацькі порядки давали.

Тогді-то у святий день, у божествений, у вовторник

Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає

І стиха словами промовляє:

„Ей, козаки, діти, друзі, молодці!

Прошу я вас, добре дбайте,

Од сна уставайте,

Руський очинаш читайте,

На лядські табори наїжджайте,

Лядські табори на три часті розбивайте,

Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи

не подайте!“

Оттогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,

Од сна уставали,

Руський очинаш читали,

На лядськії табори наїжджали,

Лядські табори на три часті розбивали,

Ляхів, мостивих панів, упень рубали,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.

Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий,

Конем поїжджає,

Плаче-ридає

І стиха словами промовляє:

„Ей, пане куме, пане Хмельницький,

Пане писарю військовий!

Нащо б тобі королевські листи у пані Барабашевої

визволяти?

Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?

Не лучче б тобі з нами, із ляхами,

З мостивими панами,

Хліб-сіль з упокоєм уживати?“

Оттогді-то Хмельницький

Стиха словами промовляє:

„Ей, пане куме, пане Барабашу,

Пане гетьмане молодий!

Як будеш ти мені сими словами докоряти,—

Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку,

зняти.

Жону твою і дітей у полон живцем забрати,

Турському султану у подарунку одіслати“.

Оттогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,

Так гаразд-добре й учинив:

Куму свойому Барабашеві, гетьмайу молодому,

З пліч головку, як галку, зняв,

Жону його і дітей живцем забрав,

Турському султану у подарунку одіслав,

З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.

Оттогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,

Стиха словами промовляли;

„Ей, гетьмане Хмельницький,

Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!

Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи

не подавали!“

Господи, утверди люду царського,

Народу християнського,

Всім слушащим,

Всім православним християнам

Пошли, боже, много літ!



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.