ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ - НАРОДНИЙ ЕПОС - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА БАРАБАШ - НАРОДНИЙ ЕПОС - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Як із день-години

Зчиналися великі войни на Україні,

Оттогді ж то не могли обібрати,

За віру християнську одностайно стати;

Тільки обібрався Барабаш да Хмельницький,

Да Клиша білоцерківський.

Оттогді вони од своїх рук листи писали,

До короля Радислава посилали.

Тогді ж то король Радислав листи читає,

Назад одсилає,

У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:

„Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,

А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,

А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоть писарем

військовим“.

Оттогді ж то небагато Барабаш,

Гетьман молодий, гетьманував —

Тільки півтора года.

Тогді ж то Хмельницький добре дбав,

Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,

А ще дорогими напитками його вітав

І стиха словами промовляв:

„Ей, пане куме, пане Барабаше,

Пане гетьмане молодий!

Чи не могли б ми з тобою удвох

Королевських листів прочитати,

Козакам козацькі порядки подавати,

За віру християнську одностайно стати?“

Оттогді ж то Барабаш, гетьман молодий,

Стиха словами промовляв:

„Ей, пане куме, пане Хмельницький,

Пане писарю військовий!

Нащо нам з тобою королевські листи удвох читати,

Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати? ;

Чи не лучче нам із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-сіль по вік-вічний уживати?“

Оттогді-то Хмельницький на кума свого Барабаша

Велике пересердіе мав,

Ще кращими напитками вітає.

Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий,

Як у кума свого Хмельницького

Дорогого напитку напивсь,

Дак у його і спать поваливсь.

Оттогді-то Хмельницький добре дбав,

Із правої руки, із мезинного пальця

Щирозлотний перстень ізняв,

Із лівої кишені ключі виймав,

З-під пояса шовковий платок висмикав,

На слугу свого повіреного добре кликав-

покликав:

„Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!

Велю я тобі добре дбати,

На доброго коня сідати,

До города Черкаського,

До пані Барабашевої прибувати,

Королевські листи до рук добре приймати“.

Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,

Добре дбав,

На доброго коня сідав,

До города Черкаського скорим часом,

Пильною годиною прибував,

До пані Барабашевої у двір уїжджав,

У сіни ввійшов — шличок із себе скидав,

У світлицю ввійшов — низький поклон послав,

Тії значки на скам'ї покладав,

А ще стиха словами промовляв:

„Ей, пані, — каже, — ти, пані Барабашева, гетьманова

молодая!

Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,

На славній Україні з Хмельницьким великі банкети

вчиняють,

Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,

А мені листи королевські оддати,

Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким

Удвох прочитати

І козакам козацькі порядки давати?“

Оттогді ж то пані Барабашева, гетьманова,

Удариться об поли руками,

Обіллється дрібними сльозами,

Промовить стиха словами:

„Ей, не з горя-біди мойому пану Барабашу

Схотілося на славній Україні з кумом своїм

Хмельницьким

Великі банкети вчиняти!

Нащо б їм королевські листи удвох читати?

Не лучче б їм із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?

А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьма

молодий,

На славній Україні огнів да тернів ізгашати,

Тілом своїм панським комари годувати —

Од кума свого Хмельницького“.

Оттогді ж то пані молодая Барабашевая

Стиха словами промовляє:

„Ей, слуго, повірений Хмельницького!

Не могу я тобі листи королевські до рук подати,

А велю я тобі до воріт отходжати,

Королевські листи у шкатулі із землі виймати“.

Оттогді-то слуга, повірений Хмельницького,

Як сі слова зачував,

Так скорим часом, пильною годиною

До воріт одходжав,

Шкатулку з землі з королевськими листами виймав,

Сам на доброго коня сідав,

Скорим часом, пильною годиною

До города Чигрина прибував,

Свойому пану Хмельницькому

Королевські листи до рук добре оддавав.

Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,

Королевські листи у кума свого Хмельницького

зоглядає;

Тогді й напитку дорогого не попиває,

А тільки з двора тихо з'їжджає

Да на старосту свого Крачевського кличе, добре

покликає:

„Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Крачевський!

Коли б ти добре дбав,

Кума мого Хмельницького живцем узяв,

Ляхам, мостивим панам, до рук подав, —

Ще б нас могли ляхи,

Мостивії пани,

За білозорів почитати“.

Оттогді-то Хмельницький

Як сії слова зачував,

Так на кума свого Барабаша

Велике пересердіе мав,

Сам на доброго коня сідав,

Слугу свого повіреного з собою забирав.

Оттогді-то припало йому з правої руки

Чотири полковники:

Первий полковниче — Максиме ольшанський,

А другий полковни-че — Мартине полтавський,

Третій полковниче — Іване Богуне,

А четвертий — Матвій Бороховичу.

Оттогді-то вони на славну Україну прибували,

Королевські листи читали,

Козакам козацькі порядки давали.

Тогді-то у святий день, у божествений, у вовторник

Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає

І стиха словами промовляє:

„Ей, козаки, діти, друзі, молодці!

Прошу я вас, добре дбайте,

Од сна уставайте,

Руський очинаш читайте,

На лядські табори наїжджайте,

Лядські табори на три часті розбивайте,

Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи

не подайте!“

Оттогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,

Од сна уставали,

Руський очинаш читали,

На лядськії табори наїжджали,

Лядські табори на три часті розбивали,

Ляхів, мостивих панів, упень рубали,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.

Оттогді-то Барабаш, гетьман молодий,

Конем поїжджає,

Плаче-ридає

І стиха словами промовляє:

„Ей, пане куме, пане Хмельницький,

Пане писарю військовий!

Нащо б тобі королевські листи у пані Барабашевої

визволяти?

Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?

Не лучче б тобі з нами, із ляхами,

З мостивими панами,

Хліб-сіль з упокоєм уживати?“

Оттогді-то Хмельницький

Стиха словами промовляє:

„Ей, пане куме, пане Барабашу,

Пане гетьмане молодий!

Як будеш ти мені сими словами докоряти,—

Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку,

зняти.

Жону твою і дітей у полон живцем забрати,

Турському султану у подарунку одіслати“.

Оттогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,

Так гаразд-добре й учинив:

Куму свойому Барабашеві, гетьмайу молодому,

З пліч головку, як галку, зняв,

Жону його і дітей живцем забрав,

Турському султану у подарунку одіслав,

З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.

Оттогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,

Стиха словами промовляли;

„Ей, гетьмане Хмельницький,

Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!

Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи

не подавали!“

Господи, утверди люду царського,

Народу християнського,

Всім слушащим,

Всім православним християнам

Пошли, боже, много літ!