ЖУРАВЕЛЬ - ПІСНІ-ІГРИ - Українська література - Література для дітей

Коли гра тільки починається, „журавель” (якого обирають із дітей) походжає собі в колі і час від часу робить так, ніби завзято смиче щось дзьобом — щипає коноплі. Думає, певно, що його ніхто й не бачить. Коло не може цього журавлеві подарувати і починає докоряти йому:


Занадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

Сякий-такий журавель,

Сякий-такий довгоногий,

Сякий-такий дибле,

Конопельки щипле!

„Журавель” чує це, але й вухом не веде — робить своє. Тоді з кола виступає хтось один, кого наперед вибрали, і співає:


А я тому журавлю, журавлю

Сіттю крильця обів'ю, обів'ю!

І кидається навздогінці за журавлем, ловить того і вдає, ніби накидає на нього сітку.

Журавель собі удає, ніби пручається. А коло співає:


Сякий-такий журавель,

Сякий-такий довгоногий,

Сякий-такий дибле,

Конопельки щипле!

Журавель тоді повертається обличчям до ловця і показує, ніби не розуміє, за віщо його спіймали. Ловець же бере його за руку і водить по колу, співаючи разом з усіма:


Оце щоб ти не дибав, не дибав,

Конопельок не щипав, не щипав.

Сякий-такий журавель,

Сякий-такий довгоногий,

Сякий-такий дибле,

Конопельки щипле!

Після цього на місце присоромленого журавля обирають другого. Вибирають й іншого ловця, і гра триває.