Всі публікації щодо:
Фольклор
Журавель
Коли гра тільки починається, „журавель” (якого обирають із дітей) походжає собі в колі і час від часу робить так, ніби завзято смиче щось дзьобом — щипає коноплі. Думає, певно, що його ніхто й не бачить. Коло не може цього журавлеві подарувати і починає докоряти йому:
Занадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель.
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!
„Журавель” чує це, але й вухом не веде — робить своє. Тоді з кола виступає хтось один, кого наперед вибрали, і співає:
А я тому журавлю, журавлю
Сіттю крильця обів’ю, обів’ю!
І кидається навздогінці за журавлем, ловить того і вдає, ніби накидає на нього сітку.
Журавель собі удає, ніби пручається. А коло співає:
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!
Журавель тоді повертається обличчям до ловця і показує, ніби не розуміє, за віщо його спіймали. Ловець же бере його за руку і водить по колу, співаючи разом з усіма:
Оце щоб ти не дибав, не дибав,
Конопельок не щипав, не щипав.
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!
Після цього на місце присоромленого журавля обирають другого. Вибирають й іншого ловця, і гра триває.