Всі публікації щодо:
Фольклор

Віє вітер на долину

Віє вітер на долину,

Колише билину.

Рід до роду листи пише

Та на Україну.

Пише листи розмаїті,

Пише, розсилає

Все на тую Україну,

Де родину[1] має.

Ой роде ж мій, роде,

Ой роде ж мій милий,

Розійшовся по Вкраїні,

Як туманець сивий.

Туман сивий, туман синій,

Піднімися вгору,

З’їжджайтеся рід до роду

На любу розмову.

Ой брат сестри питається:

„Ти, сестро, небого,

Чи привикла ти там жити,

Де ворогів[2] много?”

„Ой привикла, мій братику,

Поміж ворогами,

Як у полі криниченька

Поміж дорогами.

Що хто іде, а хто їде —

Водиці нап’ється,

А із мене, нещасної,

Кто схоче – сміється.

Нема ж цвіту білішого

Над ті полуниці,

Нема роду ріднішого,

Як брат та сестриці.

Нема ж роду ріднішого

Над отця, над неньку.

Нема ж цвіту білішого

Та над ожиноньку,

Нема в світі вірнішого

Та над дружиноньку”.

[1] Родина – тут: родичі.

[2] Мається на увазі чоловікова сім’я.