Ой оддавала та й мати дочку

В чужую стороночку.

Як оддавала та й наказала.

Щоб сім літ не бувала.

Побула рочок, побула другий,

На третій заскучала,

Підняла крильця щирого серця,

До батенька полинула.

Ой сяду-паду в батьковім саду

На крайній черешеньці,

Ой буду кувати, не вимовляти,

Щоб не пізнала мати.

Ой ходить стрілець та рідний братець,

Хоче галоньку вбити,

Матінка ходить, рученьки ломить:

— Не бий, синоньку, галки,

Бо тій галоньці, як моїй доньці

В чужій сторонці.