МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

ПРОРОК - МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

З О. Пушкіна

Духовним присмерком жахливим

Гнітився я, йдучи один.

І з Серафимом шестикрилим

Зустрівся в плинності годин.

Ступили крок, ступили другий,

І наші погляди сплелись.

І я упав. Жалі і туги

До нього з серця потяглись.

На глум, на сором, на огуддя,

Ввіп'явшись в груддя кам'яне,

Я рік йому: “Брехав я людям,

Тож покарай тепер мене!

Убий мене. Мій дух дме далі:

Гадючий дух гадючих сил.

На почесті і на скрижалі

Сумління серця покосив,

Спали мене! У серці голо!

Я жив, як бубон, день у день,

І чорним, не своїм глаголом

Я спопеляв серця людей…”

І я замовк. З кущів лози

Густі вітри повз нас шугали.

І раптом віщі дві сльози

З його очей в мої упали.

Губами вічними, —аж млосне, —

Він до моїх сліпих припав,

І мій язик мундироносний

Згорів, як лист, як віск, розтав.

Він рік мені: “Повстань, пророче!

Твоя настала вже пора.

Творись в людей у дні і ночі

Глаголом правди і добра”.