МИКОЛА ВОРОНИЙ

ДІТЯМ - Микола Вороний

Сніжинки

Білесенькі сніжиночки,

вродились ми з води;

легенькі, як пушиночки,

спустилися сюди.

Ми хмарою носилися

від подиху зими,

і весело крутилися

метелицею ми.

Тепер ми хочем спатоньки,

як дітоньки малі,

і линемо до матінки —

до любої землі.

Але вітрець буйнесенький

Жене та крутить нас.

Не дми, не дми, дурнесенький,

Бо вже нам спати час.

Матуся наша рідная

холодна і суха,

бо дуже змерзла, бідная,

вона без кожуха.

Отож її нагріємо,

устелимо сніжком.

Мов ковдрою, накриємо

легесеньким пушком.

Нехай зимою злючою

вона спочине в сні,

щоб зеленню пахучою

прибратись навесні!

Щоб з ниви колосистої

Був добрий урожай –

То й долі променистої

Зазнає рідний край!