Всі публікації щодо:
Воронько Платон

Коваль Микита

Мій батько славний був коваль

На все село, на кілька сіл.

В його руках співала сталь,

На сорочках блищала сіль.

Кував підіски, лемеші,

Варив поламані вали.

В двадцятім році гармаші

Гармату в кузні притягли,

І комісар сказав: „Біда!

Одна була на два полки...“

У батька сила молода,

В роботі все йому з руки.

Він положив свій молоток

І тихо вимовив: „Зроблю.

В гарматі з'їдений замок,

Але як-небудь підсталю“.

І він сталив. Жаркі бої

Були над Ворсклою по полю:

„За волю-волю — Нашу долю!“

І толочились пирії.

Мій батько славний був коваль

Йому робота не страшна.

Він заварив гримучу сталь —

В той день закінчилась війна.

Орали стоптаний пустир,

Хмарки літали голубами.

І комісар промовив: „Мир!“ —

Сухими, чорними губами.

І, вже прямуючи додому,

Зайшов у кузню. Ось вона,

Гармата в блиску молодому,

Пряма, націлена, міцна.

— Хвала тобі за труд, ковалю!

Та ми вже нині не в бою.—

І батько мій сказав без жалю:

— Для миру, голубе, й кую.

1948