НАТАЛЯ ЗАБІЛА

РУКАВИЧКА - НАТАЛЯ ЗАБІЛА - Українська література - Література для дітей

По ялинку внучка з дідом

Йшли по лісі навмання.

А за ними бігло слідом

Довговухе цуценя.


Задивилась, мабуть, внучка

На ялинку, на сосну

І зронила якось з ручки

Рукавичку хутряну.

Рукавичка невеличка

На снігу собі лежить.

Раптом мишка тишком-нишком

З нірки вилізла й біжить.


— Ну й хатинка! Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Тільки голосу з хатинки

Щось ніхто не подає.

Влізла мишка в рукавичку

І сама в ній стала жить.

Раптом зайчик-побігайчик


З-під ялиночки біжить.

— Ну й хатинка! Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує зайчик — із хатинки

Хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка.

Ну, а ти хто? Що за гість?


— А я зайчик-побігайчик,

Довгі вуха, куций хвіст!

Вліз і зайчик в рукавичку,

Стали вдвох у хатці жить.

Раптом білка — стриб із гілки!

Та по стежечці біжить.

— Ну й хатинка! Ну й дивинка!


Відгукнися — хто тут є? —

Чує білочка — з хатинки

Хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,

Є тут зайчик — куций хвіст!

— А я білка — тепла шубка,

Невеличка я на зріст!


Влізла й білка в рукавичку,

Стали втрьох у хатці жить.

Глядь, поглядь, аж ось лисичка

Попід соснами біжить.

— Ну й хатинка! Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує лиска — із хатинки


Хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,

Є тут зайчик — куций хвіст,

Є тут білка — тепла шубка.

Ну, а ти хто? Що за гість?

— Хто ж не зна мене, лисичку,

І вигадливу,й метку? —


Влізла й лиска в рукавичку,

Примостилась у кутку.

Ще й кабан прибіг ікластий,

І куниця, й їжачок.

Тут і голці ніде впасти!

Скільки сміху й балачок!

Рукавичка невеличка

На снігу собі лежить.

А з барлогу на дорогу

Вийшов заспаний ведмідь.

— Що за зборище зібралось?

Що за хата? Хто тут є?

Хто здіймає сміх та галас,

Зовсім спати не дає?

— Є тут мишка-гострозубка,


Є тут зайчик — куций хвіст,

Є тут білка — тепла шубка,

Що малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця,

І вигадлива, й метка,

Є кабан, їжак, куниця.

Ну, а хто це нас ляка?


— Я ведмідь, я хочу спати,

Сміху-жартів не люблю!

Сяду я на вашу хату,

Всіх вас разом роздавлю!

Злий ведмідь гарчить, лютує,

Ломить всі кущі підряд.

Що робити?! Хто врятує


Переляканих звірят?!..

А тим часом дід та внучка

Вже ялинку принесли.

Так у внучки змерзла ручка,

Що аж зашпори зайшли.

— Рукавичка де ж поділась?

Загубила!.. Ай-ай-ай!


Побіжи, мій песик милий,

Рукавичку відшукай!

Песик дівчинку послухав,

Хвіст — угору, в землю — ніс,

І примчався скільки духу

На те саме місце в ліс.

Рукавичка, як живая,

Ходить ходором, тремтить.

А до неї підступає

Розлютований ведмідь.

Як загавкав пес на нього —

Аж ведмідь оторопів,

Зразу втік і до барлога

Причвалав і захропів.

Тут звірята всі зраділи,


Стали песика хвалить,

Що прогнав ведмедя сміло,

Не злякався ні на мить.

Каже песик: — Дуже прошу

Інше мешкання знайти.

Треба дівчинці хорошій

Рукавичку віднести.

— А хіба ж це рукавичка?! —


Загукали всі. — Невже?!

В нас нема такої звички

Забирать собі чуже!

Всі ми підемо з тобою

Рукавичку повернуть! —

І веселою юрбою

Звірі вирушили в путь.

До дівчатка за хвилинку


Рукавичку віднесли,

І всі разом круг ялинки

Танцювати почали.