ЮРІЙ ЗБАНАЦЬКИЙ

ЄДИНИЙ ВАРТОВИЙ - ЮРІЙ ЗБАНАЦЬКИЙ - Українська література - Література для дітей

З якогось часу фашистські літаки майже щодня пролітали якраз над нашим партизанським табором. Кожного ранку табуном, а найчастіше поодинці на схід пропливали величезні транспортні літаки. Увечері повертались назад і летіли над нашим лі сом до зухвалості низько.


Партизани кілька разів відкривали по літаках вогонь, та літаки швидко зникали за деревами. Стрільба не давала ніяких на слідків.

У таборі жили дід Антип і його сімнадцятирічний онук Федько-кулеметник. Дід Антип щоразу кидав літакові вслід:


— Літаєш, щоб на тобі пір'я облетіло.

Федько мовчав, але частіше за всіх пускав літакові вслід довгу кулеметну чергу.

Якось дід і онук довго радилися, ходили чогось поза табором, дивилися на верхівки дерев. А потім дід, що працював конюхом у загоні, поїхав на день у своє село. Село було майже цілком спалене фашистами. На дідовому дворищі лишився лише один осокір, на якому кожного літа жив чорнокрилий лелека.


Дід заліз на дерево, зруйнував старе гніздо і забрав колесо, де було намощено лелечине гніздо.

Федько, видряпавшись на найвищу сосну поблизу від табору, влаштував те колесо на самому вершечку. Нижче на товстому гіллі зробив неширокий поміст. До колеса він прикріпив ручний кулемет. Тепер кулемет, закріплений на колесі, легко повертався в усі боки.


Федько засів на сосні. Та літаки в той день, мов навмисне, йшли стороною, далеченько від табору. Так було і другого дня.

Третього дня Федько спустився на землю, щоб попоїсти, і саме в цей час літак пройшов над сосною так низько, що, здавалося, мало не зірвав Федькового колеса. Ох, і шкріб же чуприну партизан! Після цього і ночував на помості. Вже дід подавав йому й суп на сосну по шворці.


І Федько свого дочекався. Якось на шостий чи сьомий день важкий ширококостий літак з'явився якраз над Федьковою сосною. Дуло кулемета швидко націлилося прямісінько йому в голову.

Разів зо три диркнув кулемет. Літак схитнувся, зачмихав димом, блиснуло під крилом рухливе полум'я. За мить літак зник з-перед очей, а ще за хвилину почувся важкий удар об землю і страхітливий вибух.


— Ура! — закричав Федько на своїй сосні і з радощів мало не звалився на землю.

Ще днів з десять просидів партизан у засідці, — та літаки більше не літали над нашим лісом. Відбили їм охоту.

Згодом Федько покинув своє колесо.


В загін кожного дня приходили нові партизани. Табір весь час зростав. Сосна з старим колесом на верхівці вже була не за табором, а майже посеред табору. Та на неї ніхто не звертав уваги.

Якось навесні, коли до нашого лісу повернулись бажані гості — птахи, на Федьковій сосні оселились лелеки.


Лелеки мостили на колесі гніздо. Партизани спостерігали їхню роботу і радісно посміхались. Особливо радів дід Антип.

— Що не кажи, а лелека — розумний птах. До людей горнеться. Не в село спалене летить, а туди, де люди... Так-то...


І дід Антип походжав гордовито, хазяйським оком окидав увесь табір. Він почував себе, мабуть, як удома.

Минуло кілька тижнів. Лелека годинами простоював на гнізді. Втягнувши одну ногу, він вартував коло своїх діток.


Одного ранку партизани залишили свій табір. Все було складено на вози, старшини ще раз перевірили, чи нічого не забуто в таборі.

Вже майже збирались рушати, коли Федько раптом ударив себе долонею по лобі і прожогом кинувся на лелечину сосну.


— Ти куди?

— По колесо. Може, через новий табір літаки літатимуть.

— Я тобі дам колесо! — закричав на онука дід. — Не чіпай лелек! Я тобі нових десятеро коліс, коли треба, здобуду...

Федько повагався якусь мить і поліз назад.


За півгодини завмер, збезлюднів колись гомінливий і рухливий табір.

Тільки на високій сосні залишився сторожувати лелека — єдиний вартовий.