Людська доля та любов до рідної землі у творчості А. Малишка - твір з української літератури

Шкільний твір
АНДРІЙ МАЛИШКО

Людська доля та любов до рідної землі у творчості А. Малишка - твір з української літератури

Андрій Самійлович Малишко — непересічна постать в історії української культури. Його багатогранний талант виявив себе у різних галузях, але найбільш прихильною до митця була муза поезії. У його доробку більше двох десятків збірок і сімнадцять поем, в яких автор охоплює величезні тематичні обрії. Але про людину праці, людину-патріота поет пише з особливим трепетом і душевним теплом.

Рідна земля в поезії „Батьківщина“ змальована як джерело життя, мудрості, краси і материнської опіки. Вона, як справедливо вважає митець, володіє якоюсь магічною силою, бо ті, кому дала „хліб... з піснями солов'я“, набувають надприродного могуття:

Ми знялися гордо і крилато,

Бачим світ і небо молоде.

Той, кого навчила ти літати,

З піднебесся зроду не впаде.

Звичайно, ці рядки — свідомо витворений сплав гіперболізації та пафосу, але свідчать вони про благородне прагнення Малишка увінчати образ рідної землі і подати його читачам якомога привабливішим. Тому навіть у найтяжчі роки його поезія знаходила шлях до людських сердець. Неповторна врода солов'їної України надихнула поета на натхненні віршовані обітниці вічного служіння „тихим водам“ і „ясним зорям“.

Ліричний герой поетичного циклу „Україно моя“, написаного в роки фашистської навали, теж звертається до землі своїх предків, наче люблячий син до найріднішої у світі істоти — матері:

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

А як витончено і лагідно Малишко називає свою землю „польовою мрійницею“, „краплею у сонці з весла„! Як запевняє, що „озброєні діти Залізнякові“ не дадуть сплюндрувати її святе лоно, бо вже „на шулік вилітають орли“. Та й сам митець ладен до останнього подиху виборювати свободу Україні:

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.

Болісно стискається серце ліричного героя від самої згадки про „дитини забитої змучений ротик“ чи „залізом обпечені очі дівочі“, бо він — кровна частинка того „ми“, що складає націю, народ.

Про все це поет говорить схвильовано та пристрасно, створюючи єдність настрою та зримості струнко викладених в поетичну будову деталей. П'ятий вірш циклу овіяний трагізмом і безвихіддю:

Повішених вітер гойдає,

Гармата б'є опівночі.

І тліє все в попелищі: і радість, і труд, і піт.

Понівечена воєнним лихоліттям, але не підкорена ворогом українська земля, майстерно персоніфікована поетом у багатьох його творах, відповідає своїм дітям такою ж всепоглинаючою любов'ю, постійною готовністю на подвиг. Так у поемі „Прометей“ вона разом з жителями села прагне вирятувати із залізного кільця смерті пораненого солдата.

А в поемі „Це було на світанку“ українська земля підтримує з героїнею постійний зв'язок від років променистої юності до прощальних хвилин переходу у вічність. Тому патріотизм героїні щирий, не награний. Він — невіддільна частина її чесного трудового життя. Хоча доля доярки складна, сповнена скорботи, Докія, ця дивовижна жінка, все-таки щаслива. Бо як не важко було практично голими руками обробляти невеселу ниву, як не складно доводилося без чоловіка виховувати дітей, але стійкі моральні принципи та світла любов до землі-прародительки дозволили їй пройти життєву дорогу з гордо піднятою головою.

Силу і наснагу давала їй рідна земля, за яку „із гарячою помстою вийшла б на люди“, за яку „стала б, мов криця“. Це не просто слова: коли земля, змучена і війнами, і революціями, „лежала горбата, нужденна, безсила“, то саме Докія, невтомна трудівниця, її „вмила потом і колосом заколосила“. Тому таким логічно виправданим є вплетений Малишком у сюжетну канву твору символічний діалог між героїнею і „всеплодющою матір'ю“, в якому сплелись початок і кінець, сплеск і спад, життя і смерть.

Читаючи ці мудрі, повні філософічності рядки, мимоволі торкаєшся серцем вічності, задумуєшся над питанням сенсу людського існування. І одразу ж ловиш себе на думці, що варто було б у благородніше, чистіше русло направляти ріку своєї долі, більш мужньо і стійко боротися із неминучими випробуваннями, як робили це Малишкові герої, як робив це сам поет.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.