Шкільний твір - Есе з української літератури

Вірш М. Рильського «Рідна мова» - величальна пісня українській мові

У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього «чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя». Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(«Рідна мова»)

Вірш «Рідна мова» (1958) є величальною піснею українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з’їзді письменників України з уст самого автора.

Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення:

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім’ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче в кожного народу — це його мова…» В метафоричних висловах Рильського — «життя духовного основа», «рідна мова», «язик вогненний», «народу вище слово» розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка, що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення.

У вірші гнівно тавруються «цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу», які «хотіли вирвати язик» в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову «в ярмо хотіли запрягти», осліпити й «повести на чорні торжища, незрячу», «хотіли ноги поламати», «в’язали, кидали за грати»,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Образ-уособлення «рідна мати» показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню:

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний…

Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона «свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла». Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет «величногідний», а її безсмертя ствердив порівнянням «як житнє зерно берегла». Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.

М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина». Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ — творець і охоронець мови.

Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови:

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу віще слово,

Над прахом царських корогов,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!