Шкільний твір
МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

Вірш М. Рильського „Рідна мова“ - величальна пісня українській мові - твір з української літератури

У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього „чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя“. Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(„Рідна мова“)

Вірш „Рідна мова“ (1958) є величальною піснею українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з'їзді письменників України з уст самого автора.

Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення:

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім'ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: „Найбільше і найдорожче в кожного народу — це його мова...“ В метафоричних висловах Рильського — „життя духовного основа“, „рідна мова“, „язик вогненний“, „народу вище слово“ розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка, що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення.

У вірші гнівно тавруються „цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу“, які „хотіли вирвати язик“ в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову „в ярмо хотіли запрягти“, осліпити й „повести на чорні торжища, незрячу“, „хотіли ноги поламати“, „в'язали, кидали за грати“,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Образ-уособлення „рідна мати“ показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню:

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний...

Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона „свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла“. Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет „величногідний“, а її безсмертя ствердив порівнянням „як житнє зерно берегла“. Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.

М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де „кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина“. Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ — творець і охоронець мови.

Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови:

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу віще слово,

Над прахом царських корогов,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!