Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки - твір з української літератури

Шкільний твір
Григорiй Косинка

Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки - твір з української літератури

У революційній напрузі соціальних пристрастей, що вирували Україною, жив і творив Григорій Косинка. Селянський син, він знав біду, що ділила людей на ситих і голодних. Косинка бачив протиріччя сільського життя, котрі вихлюпнулися повінню громадянської війни. Класова ненависть засліпила очі і змінила всі писані та неписані закони. Загальнолюдські цінності, мораль були відкинуті як непотріб, і обстоювати їх було особливо важко. Проте талановите перо Григорія Косинки прагнуло саме до цього. І тому його новелістика на диво прониклива та людяна.

Герої новел Косинки — це селяни, які не можуть вийти за межі своїх уявлень про добре та погане. Ці люди позбавлені можливості обирати свій шлях. Вони або бідні й хочуть боротися за землю, або багаті й готові її відстоювати. Селяни Косинки і в побуті не можуть вийти за рамки вузьких інтересів, навіть весілля для них — це майнова угода між родинами. У новелі „За земельку“ хмільні дядьки на весіллі без кінця нагадують, за що парубок дівку заміж узяв — за земельку. І така величезна туга, змішана з якоюсь аж надто гіркою іронією, постає з тих уривчастих рядків, що навіть у весільну музику, здається, вплітається цей настрій: „За земельку — долі не буде, — плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п'яними піснями весільними...“ Але кого цікавить доля молодої?..

Проте нове життя вносить свої корективи, і ось уже батько намагається видати доньку заміж не за багатого, а обкрутити з будь-ким — тільки щоб з найбіднішим парубком, аби врятувати хазяйство від розкуркулення (новела „Змовини“). Убога мати хлопця, вдова, розуміючи, що ніхто тут не пошанує її добру та роботящу дитину, здатна зберегти гідність і відмовити багатієві. Його сім'я, клянучи горду „голоту“, похапцем намагається вночі спакувати та сховати добро від „реквізиції“. У творі поволі на другий план відходить момент соціальний, поступившись місцем проблемі людської гідності, внутрішнього благородства. І статечна сім'я Петра Рудика „програє“ в цьому вбогій удовиці.

Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувається в новелах „На золотих богів“, „Політика“ та „Гармонія“. У кривавій різанині забуто про найвищу цінність — людське життя. У новелі „На золотих богів“ смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хліби оборонці своєї землі, тих невеличких її наділів, скроплених селянським потом та слізьми. „Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають...“ І понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.

Громадянська війна вихлюпнула озвіріння на вулиці, і ось уже за копу проса Смолярчуки готові насипати братам Гандзюченкам „проса в черево, як комуністам продрозверстки!“ (новела „Гармонія“). Старший брат Василь, красивий і дужий парубок, не хоче наймитувати, як батько, за копійки, тому підбиває молодшого забрати вночі копу проса з поля куркуля Смолярчука. Він спокусив брата тим, що куплять гармонію, про яку так мріяв молодший Гандзюченко.

Покарав їх не суд, а зграя білих офіцерів у волосній канцелярії. їх били не за просо, їх били через ненависть до вошивої голоти, яка гармонію вирішила „покупать не трудом, а воровством“. І не просто побито до живого м'яса, а побито під веселі перебори гармонії, щоб пам'ятали свою любов до музики. Зло породило зло: коли нарешті братів напівживих випустили додому, старший брат попрощався з молодшим: „У військо. До більшовиків... Або все, або нічого!“

Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності у новелі „Політика“. Навіть родинні зв'язки не зупиняють людей, які опинилися по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвисько Політика, прийшов із Червоної армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра. Цю кривду Андріян пам'ятає, хоча пізніше сестра Мар'яни, жінки Мусія, вийшла заміж за його сина: „Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру — не забуду: грабіж...“

У Святвечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар'яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: „Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била— не згадуймо...“ Та очі вже „налилися кров'ю“, і на велике свято, що мало поєднати рід, вбили Мусія — зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар'яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима, шепотів над тілом: „Нічого. П'яна, сумєстна драка — все. Так нужно говорить“.

У творчій спадщині Григорія Косинки загальнолюдські моральні цінності утверджуються не деклараціями. Малюючи кровопролиття, ворожнечу, людську ненависть — і підкреслюючи трагічність скоєного, автор дає зрозуміти, що справжню цінність становить згода, любов, материнство, людське життя, сповнене праці та миру.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.