„І дальше смерті - рідна Україна” (за твором В. Стуса „Весь обшир мій - чотири на чотири”) - твір з української літератури

Шкільний твір
Василь Стус

„І дальше смерті - рідна Україна” (за твором В. Стуса „Весь обшир мій - чотири на чотири”) - твір з української літератури

Вірш „Весь обшир мій — чотири на чотири” датований 1965 роком. Ще попереду арешти, тюрми, заслання, але Василь Стус ніби передчуває свою долю. І цьому були причини.

Коли знайомишся із життєвим шляхом поета, на перший погляд здається, що все для нього складалося вдало. Закінчивши школу, вчився у педагогічному інституті; недовге вчителювання у середній школі перервав призов до лав Радянської Армії. Потім переїзд до Києва, навчання в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка, кохання, одруження, народження сина. Василь Стус міг стати викладачем у вищому навчальному закладі, маючи великий талант, міг бути знаним письменником. Але для цього треба було схилити голову перед владою, не помічати, що когось із друзів уже заарештували і відправили в табори, комусь не дають вільно говорити.

У вересні 1965 року в кінотеатрі „Україна” була прем'єра кінофільму С. Параджанова „Тіні забутих предків”. Василь Стус звернувся до глядачів і запропонував вставанням висловити протест проти арештів прогресивних інтелігентів і незаконних дій уряду та КДБ. Ось із цього часу і почалися поетові поневіряння. Його виключили з аспірантури, не брали на роботу, перестали друкувати. Він змушений був із дружиною і синочком оселитися в маленькій кімнатці в підвалі, яку йому виділили, коли він пішов працювати кочегаром. Ця кімната нагадувала тюремну камеру, звідки не видно білого світу: „Куди не глянь — то мур, куток і ріг”. Нерівні тріщини на лілово-сірому шлаку стін були схожі на „плетиво заламаних доріг”.

Поет передчуває страшний для нього 1972 рік, коли рідна Україна буде далеко, а смерть стоятиме поруч і заглядатиме в очі. Тоді він уже не зможе навіть напитати шляхів на Батьківщину і дійти до матері, побачити колодязь, тин, хату.

Дивно, скільки горя і смутку, скільки душевної тривоги може вмістити невеликий вірш. Останні промені вечірнього сонця падають на два сумні вікна вбогої оселі, „і в кожній шибі — ніби дві жарини — журливі очі вставлено”. Це мати виглядає свого сина, але йому „в ніч твою безсонну не зайти”. У цій поезії дивним чином переплітається образ матері з образом України. До матері зигзиці звертається поет і молить її:

Та жди мене. Чекай мене. Чекай, Нехай і марне, але жди, блаженна.

У передчутті невідворотного Василь Стус, як і кожна дитина, звертається подумки до матері, яка може захистити його тільки молитвою до Бога і чекати, не маючи надії на повернення любого сина.

Кінець вірша — це зойк душі поета. Він просить матір:

І Господові помолись за мене.

А вмру — то й з того світу виглядай.

Із того світу довелося вже Україні виглядати свого бунтівливого сина. І він повернувся до неї своїм незламним духом, своїми мріями і сподіваннями, своїми творами.