„Народе мій! До тебе я ще верну” (за творами В. Стуса) - твір з української літератури

Шкільний твір
Василь Стус

„Народе мій! До тебе я ще верну” (за творами В. Стуса) - твір з української літератури

Є люди, що не вміють жити легко, безтурботно, тому що мають чутливу натуру та совість. Будь-яке зло, будь-яка несправедливість руйнують їх спокій, заперечують благополучне існування. Усе це перетворюється у справжню життєву драму, якщо така людина — митець, а обставини її життя зовсім несприятливі для творчості.

Життєве кредо Василя Стуса виключало компроміси з усім, що вважав для себе неприйнятним. Він писав: „...поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а — робив би біля землі...”

Творчість була часткою його натури, хоча митець назвав її справою, якою він у своєму житті міг би не займатися. Вона була його спробою зробити життя кращим, розбити застиглість тоталітарної держави. Іншого шляху, іншої долі для Стуса не було. Його поетична муза, чесна і безкомпромісна, мужніла у безперервному двобої з ідеологічним тиском на особистість.

Відірваний від Батьківщини, поет ніколи не забуває про її славне минуле, хоча жорстоке сьогодення змушує весь час порівнювати нинішній стан з минулим. Прагнення до волі не має виходу у тоталітарній державі. Можна опуститися, а можна надіятися і боротися удвох зі своєю музою за краще майбутнє. Але в той час, навіть при творчій зухвалості Стуса, не можна було сподіватися на її вільний політ:

Звіром вити, горілку пити —

і не чаркою, поставцем,

і добі підставляти спите

вірнопідданого лице,

і не рюмсати на поріддя,

коли твій гайдамацький рід

ріжуть линвами на обіддя

кілька сот божевільних літ...

Він саркастично зауважує: „Отак живу, як мавпа серед мавп...” У „винагороду” за поетичний бунт його перша збірка „Зимові дерева” так і не була надрукована.

Життєві труднощі не ламають, а гартують цю цільну натуру, цей незалежний дух. У 1972 його арештовують і засуджують на 5 років таборів. Незабаром після повернення з колимського заслання— новий арешт і засудження на 15 років. Але жоден з віршованих рядків, написаних у цей час, не містить каяття чи нарікання. Більше того, з неволі у листі до матері поет пише: „Не оплакуй моїх фотокарток, мамо... це щастя: мати таку долю, як у мене... Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі”.

Людина чистої та чутливої натури, Василь Стус виявляє себе у поезії як справжній стоїк, готовий мужньо нести хрест свого гіркого талану. Де б він не був, усюди відчував живий зв'язок зі своїм краєм. „Сто років, як сконала Січ”, „Ярій, душе. Ярій, а не ридай” — у цих та інших емоційних звертаннях до України звучить справжній біль за уярмлену землю і понівечену народну душу:

Народе мій, коли тобі проститься

крик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах...

У поезії Василя Стуса звучить ще шевченківський мотив, який часто зустрічається в українській літературі. Він влучно поданий пристрасним вигуком про Україну: „Я не люблю її з великої любові!” Для Стуса прояв найвищої любові до українця — ненавидіти в ньому раба. Поет не допускає існування раба в собі: „Довіку не буде із мене раба, душа поневажить полони”.

Поетовій Музі судилося довго дивитися на світ через тюремні ґрати. Образ світу, поділеного на квадрати, частий і багатогранний у віршах Стуса. Все, що поділено, приписано, обезживлено, незмінно викликає в нього протест. Поезія спротиву і болю — так можна охарактеризувати творчість Василя Стуса. Величезна брила страждання виростає з його рядків: „Біда так тяжко пише мною. Так тяжко мною пише біль”.

Розлука з рідним краєм, туга за матір'ю, дружиною, сином, підірване здоров'я, тяжкі роздуми над добром і злом світу — цього забагато для однієї людини. Недаремно поет вигукує з болем у вірші: „Я не крицевий!” („Скучив за степом...”). І водночас перо його вперто виводить:

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,

сталить твій дух — отож терпи, терпи.

Ніхто тебе в недолі не врятує,

ніхто й не зіб'є з власної тропи.

Він вірив, що буде потрібним рідному народу, не дивлячись на відлученість від читача й України. Навіть на межі життя і смерті обличчя його поетичної Музи не спотворене страхом чи розпачем, а відкрите назустріч обраній долі. Бо він із тих, хто навіть смертю продовжує справу свого життя.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.