Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя - твір з української літератури

Шкільний твір
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя - твір з української літератури

І

Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух. Основними для Г. Сковороди-філософа були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Вони пронизують усю його творчість. Проте найяскравіше, найоригінальніше проблема щастя висвітлена у трактаті „Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу”, у байках, а також у латиномовних віршах.

„Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ... не мандруй по єрусалимах”, бо, на думку Г. Сковороди, воно не тільки поруч з тобою, воно „всередині тебе”: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим.

Ця думка культивується автором у найрізноманітніших варіаціях, біблійних тезах, сентенціях, але, мабуть, найлаконічніше вона передана у формулі: „Щастя твоє і світ твій, і рай твій і Бог твій всередині тебе є”. За Сковородою, спізнати щастя, досягти його —це означає дослухатися до голосу серця (внутрішнього голосу, тобто сповна увійти „в храм свій”, жити в гармонії зі світом, природою, Богом, людьми), бо тільки те приносить щастя, що передбачено тобі „блаженною натурою”.

Те, чого прагнеш, з тобою.

Воно, друже, — всередині тебе,

Якщо задоволений долею, будеш спокійний.

Не той щасливий, хто бажає кращого,

А той, хто задоволений тим, чим володіє.

(„Дізнайся, що називаю щасливим життям”)

Проте для істинно щасливого життя потрібні також мудрість і знання. Сковорода розумів прогресивне значення науки і культури, але більше уваги приділяв мудрості, яку сприймав як поняття ширше, що охоплює і знання, і зміст життя.

Саме мудрість, як вважав мислитель, потрібна для іншої передумови щастя — вибору свого „сродного” (природного, натурального) місця в житті та суспільстві. „Сродна праця” приносить радість, щастя, додає сил, впевненості, наснаги, „потрібне робить неважким, а важке — непотрібним”. Бо з людиною Бог, і „Без Бога ні до порога, а з ним ходить за море”, як підкреслює Сковорода. Ці та інші ідеї трансформував мислитель у своїх байках „Собака і Кобила”, „Дві курки”, „Жайворонки”, „Орел і Черепаха”.

А джерелом світогляду мислителя була, безперечно, Біблія, яку він сприймає як найдосконаліший поетично-алегоричний світ, у якому й закодована Істина. Біблійні сюжети, мотиви, ідеї переплавлялися в горнилі непересічного таланту філософа на самобутні як за ідейно-тематичним спрямуванням, так і за художньою формою твори.

Сковорода став провідником Просвітництва в Україні, ідейного руху, який прагнув покращити суспільство, допомогти людині усвідомити, що вона сама — творець свого щастя. Філософ декларував самоцінність кожної особистості, радив дивитись на себе та на своє життя з повагою. Сам він не спокусився ні славою, ні грошима; найдорожчим скарбом для нього була чиста душа як запорука щастя. Г. Сковорода воістину „жив, як учив, а учив, як жив”. Мабуть, тому в громадській свідомості він залишився як „мандрівний філософ”, як мудрець, який все своє життя присвятив навчанню людей моральності.

...Не мав нічого. Окрім свого сумління та незрадливих, швидких і чистих, як березневий струмок, дум. Він був страждальцем, мучеником за всю біду, за всю неправду, за все лихе, що діялося на білім світі. А водночас людиною щасливою, бо відчував гармонію зі світом, людиною, яка пізнала осяяння і просвітлення від Бога. Недаремно на його надгробку викарбувані слова: „Світ ловив мене, та не спіймав”.

II

Є діла, які не меркнуть,

Є слава, яка не в'яне,

Є люди, які втілюють у собі

Цілий світ розуму і добра...

(Народна мудрість)

Саме такою людиною був, на мою думку, Григорій Савович Сковорода. То хто ж він? Філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог. Свій світогляд, стиль і спосіб мислення ця дивовижна людина відобразила у творах. Тут відчувається культура українського народу, що розвивалася і збагачувалася упродовж віків. Роздуми мислителя зосереджувались навколо проблем людини, пошуків „спорідненої праці” — як умови життєвого успіху та внутрішньої злагоди, морального вдосконалення, свободи й незалежності.

Основною категорією етики Сковороди є щастя. Філософ був переконаний, що його етичне вчення не тільки розшифровує це поняття, але й вказує людині практичний шлях до нього. Темі людського щастя присвячена значна частина збірки „Басни Харьковскіє” і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: „Разговор п'яти путников об истинном счастии в жизни”, „Кольцо” тощо.

Мислитель вважав філософське осягнення світу основною метою і змістом нашого життя. І найважливіші помічники в цьому — дух, думка, серце: „Коли дух в людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все довкола світле, щасливе, блаженне. Ось таке людське життя і є живою філософією”.

Питання, про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Сковороди „Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру”. Щастя людини, за автором, — у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу. Цю ж думку філософ утверджує в байці „Бджола і Шершень”: бджоли збирають мед, бо вони „для цього народжені”, для них сам процес збирання меду незрівнянно більша радість, ніж його споживання. Шершень збагнути цього не може, він — „пан-порадник”, „великий дурень” — вважає Бджолу немудрою, тому що плоди її праці споживають люди. Наприкінці Сковорода розкриває алегорію байки: „Бджола — се символ мудрої людини, яка у природному ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого”. Отже, праця повинна стати для людини природною потребою, „найсолодшою поживою”. Тільки тоді життя матиме зміст і красу.

Щастя людини, зауважував мислитель, — у ній самій. Воно не в якихось почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Григорій Сковорода пристрасно обстоював право людини на звичайне людське щастя, вчив шукати його не за морем, а вдома, у буденному житті та щоденній праці. Яким парадоксальним і разом з тим актуальним стало це для нас останнім часом, коли в пошуках щастя погляди багатьох моїх співвітчизників спрямовані саме за моря...

Абсолютно логічною для філософської системи Сковороди є байдужість до розкошів, до ненаситного, самодостатнього збагачення. Мислитель вважав, що гонитва за ним сама по собі є злом і породжує зло. В усі часи (і наш не виняток) знайшлося б чимало охочих із цим посперечатися. Але в будь-якому випадку незаперечним залишиться одне: ідеалами видатного українського філософа були багатство духу, чистота серця, душевний спокій, — загалом, цільна і не розбещена „мерзотами світу” Людина.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.