Роль пісні у п'єсі І. Котляревського „Наталка Полтавка” - твір з української літератури

Шкільний твір
Іван Котляревський

Роль пісні у п'єсі І. Котляревського „Наталка Полтавка” - твір з української літератури

Знаменита п'єса І. Котляревського „Наталка Полтавка” з'явилась у той період розвитку українського театру, коли його визначали як реалістично-побутовий з фольклорно-етнографічним забарвленням. У тогочасних п'єсах були щедро представлені українські етнографічні елементи, звучало багато пісень, включалися танці, фрагменти різноманітних народних обрядів.

Проте роль пісні в п'єсі „Наталка Полтавка” значно ширша. Вона полягає насамперед у характеротворенні. Наприклад, пісні Наталки („Віють вітри, віють буйні”, „Видно шляхи полтавськії...”, „Ой мати, мати!..”, „Чого ж вода каламутна...”, „Ой я дівчина Полтавка...”) увиразнюють її образ, розкриваючи щоразу якусь нову рису її натури. Уже із самих пісень можна зрозуміти, що Наталка — дівчина шляхетної вдачі, роботяща й розумна, яка щиро кохає свого Петра і тужить за ним.

Важливою є роль пісні також у характеристиці Петра. Пісня „Сонце низенько...”, з якою він вперше з'являється на сцені, розповідає про його вірну любов до Наталки, їхнє щасливе минуле. У наступних піснях („У сусіда хата біла...”, „Та йшов козак з Дону”) парубок нарікає на долю, що принесла йому стільки страждань. Смуток, який звучить у цих рядках, викликаний тим, що Петро боїться втратити Наталку: юнак дізнався, що її збираються видавати заміж за іншого. Пісні Петра також яскраво демонструють м'якість його вдачі: він воліє нарікати на лиху долю, аніж боротися за своє щастя.

Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Миколи. Хоч і до нього доля не була дуже прихильною, і його, як Петра, скривдила сирітством, проте завзята козацька вдача велить йому швидше сміятися зі своїх негараздів, аніж плакати над ними. У піснях Микола виявляє міцність духу, життєрадісність, почуття гумору („Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві...”, „Вітер віє горою...”, „Ворскло річка...”).

Характеризують пісні і сільську „владу” — виборного та возного. Наприклад, возний, що женихається до Наталки, а згодом сватає її, від самого початку постає як такий собі підпанок. Цей псевдовчений має на селі славу освіченого, напевно, через те що пересипає свою мову канцеляризмами. У першій же пісні („От юних літ не знал я любові...”) він досить кумедно освідчується Наталці в коханні:

Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвіщаєть зрак

Мні жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак.

Важливою для сприймання образу возного є інша його пісня, „Всякому городу нрав і права...” (переробка відомого вірша Сковороди), у якій він виявляє свій світогляд чиновника-здирника:

Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха —

Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

Зовсім інший характер мають пісні виборного. Перша пісня, з якою він з'являється на сцені („Дід рудий, баба руда...”), не пов'язана ані з сюжетом, ані з якимись внутрішніми переживаннями чи міркуваннями виборного. Він сам якнайкраще каже про це: „се не пісня, а нісенітниця; я співаю іноді, що в голову лізе”. Проте ця пісня виявляє простоту його натури та почуття гумору. Близька до неї й інша пісня виборного — „Ой під вишнею...”,, проте в ній є особливий погляд на шлюб. Виборний, хоч і належить до „верхівки”, але своєї приналежності до простого люду не зрікається і багато в чому сповідує його погляди.

Пісня у творі не тільки характеризує героїв, але й підкреслює їхні настрої, виділяє важливі моменти в розвитку дії. Наприклад, після розмови Наталки, просватаної возним, і Петра, який щойно повернувся з мандрів, звучить їхній дует, який в емоційній формі відтворює зміст попередньої розмови („Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш...”). Або в яві третій першої дії возний та виборний співають дуетом („Ой доля людськая— доля єсть сліпая...”). Безпосередньо цей дует не пов'язаний із сюжетом, але за настроєм він є своєрідним продовженням їхньої попередньої розмови і вдало підводить під нею риску.

І. Котляревський використав у своїй п'єсі 19 пісень, які додають колоритності та самобутності цьому творові. Пісенний скарб „Наталки Полтавки” є не тільки окрасою твору, а й відіграє важливу роль у характеристиці героїв та розвитку дії.