Шкільний твір
КИСЕЛЬОВ ЛЕОНIД

Гуманістичний пафос, патріотичне звучання поезій Леоніда Кисельова - твір з української літератури

Творча зірка Леоніда Кисельова зійшла на небосхил української поезії за зіркою Василя Симоненка, щоб з такою ж силою понести людям живе слово Поета із Божої ласки. Це слово вражає проникливим ліризмом і палким патріотизмом, поетичною філософією державотворення і своєю рятувальною суттю.

Леонід Киселів був поетом двох мов, бо перші його вірші, відверто-сміливі й знакові, написані російською. Але вони несли потужний заряд українськості речника національно-державницької ідеї, символа свого часу: “... всё на свете - только песня // На украинском языке“. Від цього щирого відкриття - зізнання пройде час до осягнення суті:

Доки буде жити Україна

В теплім хлібі, в барвних снах дітей, -

Йтиме білим полем Катерина

З немовлям, притнутим до грудей.


Тільки би вона донесла сина

До свого народу, до людей.

(“Катерина“)

Яка глибинна думка криється у цьому узагальненні: уберегти сутнє нації, щоби своїм гожим нащаддям підмогти Україні-матері, аби жити їй, не пережити! Митець справжній, небуденний, Л. Кисельов йшов творчим шляхом, осяяним сонцем Шевченка. Вважаючи Кобзаря серцем і мудрістю нації, він сприйняв від свого великого вчителя життя і поезії основний заповіт - підтверджувати власним життям виболені строфи. Тому так вражають нас поезії, сповнені чистотою думання, відвертістю про головне і тихою юначою мудрістю:

Пам'ятайте серцем: наша мова - пісня,

І в словах - любов.

Кожен вірш його цільної й світлої поезії - про найголовніше, про найсуттєвіше:

Треба Вкраїни. Надій і суму

Селянських хат і курних шляхів.

Треба землі, де завжди пульсує

Шевченкове серце, Шевченків гнів.

Громадянська лірика Леоніда Кисельова вражає своєю силою, яку він черпав із споконвічного патріотизму української нації. І в цьому - пафос тієї істини, що вимагає найвищої сплати за себе - ціною життя. Двадцять два роки судилося прожити київському поетові-лицарю, українському Майстрові слова з піснею у душі. Цю пісню, виплекану під серцем, він присвятив своїй України, вклавши у співучі слова і любов, і тривогу, і біль, і сподівання, і пересторогу нових випробувань українства на життєву мудрість. Вже тоді, у далекі шістдесяті, поетові прозоро бачилися переможні повстання державної України:

Історія не є ракетний жах,

Вона мов шлях від чужини до хати.

І щастя буде. Тільки ви не дайте,

Не дайте, щоб впилася від ножа.